Глава 3. "Ставки зроблено"

Ранок у Ватикані починався чинно. Повітря ще було свіжим, вулиці чистими, а дзвін

дзвонів змішувався з шелестом газет у руках літніх священиків, які читають новини за

чашкою кави.

Лакі вийшов з готелю з виглядом людини, яка чудово вписується в цей світ, навіть якщо

збирається його перевернути.

Вів крокувала поряд, закушуючи круассаном.

— Я не розумію, чому нам треба вставати так рано.

— Тому що люди, які ухвалюють важливі рішення, роблять це вранці, коли їхній розум ще

чистий.

— А я приймаю найкращі рішення після полудня та кількох келихів віскі.

Лакі посміхнувся.

— Дорога, на жаль, світ не підлаштований під твої звички.

— Тоді цей світ недосконалий.

Вона відкусила ще шматочок.

На розі площі Лакі зупинився, оглядаючи околиці.

— Ти щось шукаєш?

— Швидше, перевіряю, чи нас не шукають.

Вів нахмурилася, непомітно стиснувши пальцями край рукава, де зазвичай ховала ніж.

— Думаєш, вчорашня розмова не залишилася між нами?

— У цьому місті, люба, стіни не просто мають вуха. Вони мають зв'язки, політичну вагу.

Вів озирнулася і знизала плечима.

— Ну, якщо за нами стежать, хай записують хороші цитати.

Вони повернули за ріг, де був їхній автомобіль.

Лакі відчинив двері і з театральним жестом запросив Вів усередину.

— Ну що, люба? Готова до нової гри?

Вів посміхнулася, стрибаючи в машину.

— Лакі, я завжди готова. Питання, чи готовий світ.

Машина плавно котилася вузькими вуличками Риму, прямуючи до однієї з будівель.

Вів витяглася на сидіння, ліниво розглядаючи фасади, що мелькають за вікном.

— Вів, пам'ятаєш, куди ми їдемо?

Вів закотила очі.

— Так-так, на збори, організовані тим кардиналом.

Лакі перевірив час на своєму годиннику.

— Там будуть впливові представники Церкви, ті, хто приймає рішення не лише у

духовних питаннях, а й у фінансових.

— Тобто люди похилого віку в довгих рясах, які вирішують, як краще витрачати чужі гроші?

— Можна сказати й так, але я назвав би їх… сторожами традицій.

— Ти ж збираєшся змусити їх порушити ці традиції?

Лакі посміхнувся.

— Я збираюся зробити так, щоб вони повірили, що їх просто адаптують до

сучасним реаліям.

Вів хмикнула

— Лакі, ти вправний брехун, але це Церква. Вони вчать мільйони людей не піддаватися

спокусі.

— А я просто допоможу їм визначити, які спокуси можна використати на благо.

Машина звернула на тихий провулок, прихований від сторонніх очей.

Лакі кинув на Вів швидкий погляд.

— Чи готова?

Вона розправила плечі, посміхнулась і відчинила двері.

— Лакі, я народилася готовою.

Лакі вийшов з машини першим, його рухи були плавними, розслабленими - як у

людину, яка абсолютно впевнена, що її тут чекали.

Вів пішла за ним, озираючись із лінивою цікавістю.

— Ну, має бути цікаво, — пробурмотіла вона, ковзнувши поглядом по масивній

будівлі з високими вікнами та великими дверима.

— Це Італія, Вів, тут завжди цікаво, коли знаєш, куди дивитися.

Два охоронці біля входу окинули їх поглядом. Один одразу впізнав Лакі, швидко

звірився зі списком і кивнув:

— Синьйор Лаудано. Кардинал Романо вже всередині, він чекає на вас.

Лакі вдячно посміхнувся.

— Звичайно, мій друже. Ми не змусимо його довго чекати.

Він легко штовхнув важкі двері, і вони ввійшли всередину.

Просторий хол зустрів їх приглушеним світлом та м'яким шумом розмов. Чоловіки у довгих

сутанах і строгих костюмах тихо перемовлялися між собою.

— Ти впевнений, що це збори, а не таємне засідання з управління світом? — Вів

нахилилася ближче, шепочучи на вухо Лакі.

— Вів, тут це одне й саме.

Він впевнено попрямував уперед, легко ковзаючи між групами розмовляючих. Вів йшла поруч,

ліниво розглядаючи учасників зустрічі, доки їхні погляди не зустрілися з Романо.

Кардинал стояв біля колони, розмовляючи з двома іншими священнослужителями, але щойно

помітив Лакі, ввічливо кивнув і жестом запросив його підійти.

— Синьйор Лаудано, — його голос був рівним, але в очах читалося більше інтересу, аніж

учора. — Радий, що ви змогли приєднатися.

Лакі посміхнувся, трохи схиливши голову.

— Ваша еміненція, я не пропустив би таку можливість.

Романо перевів погляд на Вів.

— І ваша дружина сьогодні з вами.

Вів розпливлася в самій невинній посмішці.

— Ну, звісно. Як же я могла залишити чоловіка одного серед таких… поважних людей?

Кардинал усміхнувся і жестом вказав на далекий кінець зали.

— Давайте пройдемо. Сьогодні можуть пролунати найцікавіші пропозиції.

Лакі коротко глянув на Вів, куточки його губ трохи здригнулися.

— Я обожнюю цікаві пропозиції.

Лакі та Вів пішли за Романо, ковзаючи крізь ряди тих, що зібралися, як примари в дорогих костюми.

— Скільки тут людей із реальною владою? — тихо спитала Вів, ліниво озираючись.

— Достатньо, щоб змінити хід гри, якщо правильно розставити акценти, — відповів Лакі так само тихо, але з явним задоволенням.