Глава 2. "Благословення чи прокляття?"

Лакі стояв у тіні арки на П'яцца Сан-П'єтро, ліниво крутячи в пальцях гральну карту. Валет

червів, трохи пошарпаний — ніби пройшов через тисячі ставок і все одно тримався в

грі.

— Мені подобається це місто, — сказав він, не повертаючись.

Вів стояла поруч, засунувши руки в кишені.

— Ми тут, щоб захоплюватися чи заробляти?

Лакі недбало підкинув карту в повітря, зловив її і сховав у внутрішню кишеню піджака.

— Одне іншому не заважає.

Вона позіхнула, потягнувшись, ніби вся ця прогулянка була для неї вимушеним фітнесом.

— Нагадай, навіщо нам цей Романо?

Лакі сховав руки в кишені і повільно пішов уздовж колонади, залишаючи за собою легке відлуння

кроків.

— Кардинал Романо — один з тих, хто знає, як тече ватиканський капітал. А якщо зрозуміти,

хто їх направляє, можна творити чудеса.

Вів хмикнула.

— Тобто він головний з "розподілу пожертвувань"?

— Назвемо це "інвестиційним управлінням".

— Красиво звучить. А якщо простіше?

Лакі посміхнувся.

— Він стежить, щоб гроші йшли "куди треба" і "кому треба". А значить, якщо ми хочемо

легалізувати наш заклад, без його благословення не обійтися.

Вів примружилася.

— І як ми потрапимо до цього благословенного товстосума? Він же не буде в захваті від двох

безбожників, які вимагають аудієнції.

Лакі поправив манжети і подивився на неї з легкою посмішкою.

— Ми не будемо вимагати. Ми зробимо так, щоб він сам захотів нас побачити.

Вів скептично підняла брову.

— А якщо він не захоче?

Лакі зупинився, витягнув гральну карту і ліниво провів нею по кісточках пальців.

— Тоді ми дамо йому привід передумати.

— І який привід ти збираєшся йому дати? — Вів схрестила руки, кидаючи на Лакі

допитливий погляд.

Лакі посміхнувся, проводячи пальцем по краю карти.

— Ватикан — місце традицій, але що ще важливіше, місце ритуалів. Все тут рухається за

чітко заданими схемами: хто з ким вечеряє, хто де сидить, хто кого знає. Все — частина великої

гри.

— Не сумніваюся, що ти вже знайшов спосіб у неї влізти.

Лакі зробив невинний вираз обличчя.

— Зовсім ні. Я просто помітив, що сьогодні в Апостольському палаці відбудеться закрита зустріч

кардиналів.

Вів злегка нахилила голову.

— І що?

— І серед інших там буде Романо.

Вона зітхнула.

— Давай відразу до суті. Твій план?

Лакі витончено перевернув карту між пальцями.

— Нам потрібно зробити так, щоб він почув наше ім'я, перш ніж ми з ним зустрінемося. А

найкращий спосіб домогтися цього — влаштувати невеликий галас у потрібному місці.

— Ти хочеш вдертися на збори кардиналів?

— Вів, що за грубість? — Лакі картинно сплеснув руками. — Я хочу взяти участь в

обговоренні.

Вона закотила очі.

— Ага. І як ти це зробиш?

Лакі посміхнувся ще ширше.

— У кожного великого плану є три складові: ідея, виконання і елемент

несподіванки.

Вів окинула його поглядом.

— Це твій спосіб сказати, що плану у тебе немає, і ми будемо імпровізувати?

Лакі драматично зітхнув.

— Чому ти завжди позбавляєш мої ідеї магії?

— Тому що знаю, чим це закінчиться.

Лакі зупинився і подивився вгору, туди, де вікна Апостольського палацу світилися м'яким

золотим світлом.

— Можливо, Вів. Але ж вся суть гри в тому, щоб робити ставки, чи не так?

Вів кинула останній погляд на палац і похитала головою.

— Добре, Лакі. Але якщо нас викинуть звідти прямо в Тибр, вважай, я тебе попереджала.

Лакі посміхнувся, засунув руки в кишені і рушив уперед.

— Тоді давай зробимо це красиво.

— Ти знаєш, що красиво в моєму розумінні — це коли щось вибухає? — Вів ліниво

йшла поруч з Лакі, засунувши руки в кишені і чи то розмірковуючи, чи то просто насолоджуючись

прогулянкою.

— Вибухи — це занадто банально. Іноді достатньо трохи змінити порядок речей.

Вів закотила очі.

— Ага. Ти ж розумієш, що це Ватикан, а не підпільний клуб, де можна просто дати

комусь хабар?

— Ось саме, Вів, — Лакі підняв палець, ніби викладав лекцію. — Хабарі — це нудно,

а ось ідея... ідея може зробити набагато більше.

— Давай чесно: ти ж просто хочеш перевірити, як далеко можна зайти, перш ніж нас

викинуть з цього святого місця?

— У цьому теж є своя інтрига.

— Гаразд, Лакі. Тільки врахуй: якщо все піде шкереберть, я не обіцяю, що не почну

стріляти першою.

Лакі посміхнувся і попрямував у бік палацу.

— Тоді давай зробимо так, щоб нам навіть не довелося діставати зброю.

Вів знизала плечима і рушила слідом.

— Минулого разу ти сказав те саме, і я все одно вибігала з будівлі під сирени.

— Це був виняток.

— Ти кажеш це кожного разу.

Лакі розсміявся.

— Що ж, давай перевіримо, що трапиться цього разу.

Вів нетерпляче клацнула пальцями.

Вони підійшли до палацу, Вів'єн підняла голову, роздивляючись фасад будівлі.

— Так, слухай, ми зараз йдемо в пащу до церковних акул, як ти збираєшся їх