Частина 1

— Бій року!

— Ваші ставки!

— Ставки….

Голоси бариг доносяться до мого надчутливого слуху й я мимоволі всміхаюсь. Кожного року одне й те ж саме. Хіба що заклади різні. Та це рідко буває. Зазвичай “Даркфлай” перемагав на моєму імпровізованому аукціоні. Зазвичай. Та не цьогоріч.

Вперше “Вульф” прийшов на аукціон. Я й сам здивувався. Та вони зробили все за правилами які я ж сам встановив. “Даркфлай” запропонували високу ціну. Та “Вульф” в останній момент подвоїв цю ставку. Відмовлятися не було причин. Тим паче, що за мій бій вперше давали суму з шістьма нулями. Чи ж я дурний відмовлятися? Зрештою я завжди перемагаю.

— Ну й місцину ти обрав для бою, Санто — кривиться Джек входячи в невелику кімнату, яку мені виділили для підготовки. Він мій друг та адвокат. І один з трьох людей, які знають мою істину суть.

— Я просив не називати мене так, — стиха ричу. Інший би вже тікав від не зовсім людського звуку. Та друг лиш саркастично всміхається.

— А як же назвати того, хто з’являється на ринзі лиш раз на рік та ще й під Різдво?! Та й не лише на ринзі! Ти ж і решту року наче не існуєш. Дехто вже сумнівається в твоїй реальності.

— Тоді нехай приходять на бій і пересвідчуються в реальності Санти! — з азартом вигукує Боб, який входить якраз вчасно щоб почути останню фразу Джека, — Ти ж знаєш, що за тобою закріпилась така кличка. То чому кіпішувати? — в миролюбивому жесті піднімає руки Боб коли мій погляд падає на нього.

— Знаю. І ви обоє знаєте, що це мені не подобається.

— Ти можеш змінити це, — цілком серйозно промовляє Джек, а я заледве стримую регіт, який миттєво зароджується в грудях.

— І ризикувати бути розкритим? Нехай краще думають, що задля однієї перемоги я тренуюсь увесь рік, — пирхаю та простягую руки Бобу. Той починає перемотувати бинтами мої кулаки й я бачу, що його щось турбує, — Що?

— А не боїшся що вона все ж розбовкає твою таємницю?

— Не боюсь, — відповідаю та підтискаю вуста.

Спогад про Мію лоскоче десь глибоко в грудях. Відразу ж придушую це відчуття. Я давно її не бачив. З того самого Різдва коли вирішив, що можу бути як інші. Повірив, що кохання здатне прийняти все. Півроку щастя та віри. І все заради того, щоб відчути найбільше розчарування. Я хотів більшого. І вона, здавалось, теж. До моменту коли я захотів бути чесним з нею та розкрив свою сутність… Вона втекла лишивши по собі пекельну рану. До цього я не знав що кохання може ранити. Та звинувачувати її не міг. Хіба що себе та свою суть….

Саме того Різдва з’явився Санта. Так мене прозвали. Хоч я й не люблю коли мене так називають. Адже Санта це про добро. Я ж — зло. Звір в людській подобі. Перевертень. В вечір, коли Мія втекла я дав слабинку й мій звір вирвався на волю. Меблі в квартирі розлетілись на друзки з надзвичайною швидкістю. Незнаю як так сталося та Джек і Боб з’явились вчасно. Вони переконали мене вивільнити лють в бою без правил. І це стало моїм спасінням.  Кожне наступне Різдво було нестерпним, адже шматувало спогадами. Бої рятують. Я б і частіше бився. Але тоді є ризик що моя суть проявиться.

Незнаю чому Боб пригадав про Мію зараз, але заради її ж безпек буде добре, якщо нічого не зміниться й вона не згадуватиме мене.

— Готово, — вириває з думок друг і я виринаю з спогадів.

— Почнемо свято? — риторично запитую демонструючи білосніжний оскал. Згадка про кохану з новою силою ятрить душу і разом з тим з’являється ще сильніше бажання трощити все навколо себе.

— Ще кілька хвилин. Нехай завершать прийом ставок, — твердо говорить Джек задоволено потираючи руки, — Схоже, сьогодні ми зірвемо чималий куш. Хоч це відшкодує моральну шкоду за таку комірчину, — він знову оглядається кімнаткою.

Я ж хитаю головою. Друг невиправний. Комфорт для нього все. Як з таким відношенням він в’язався в бої без правил я не розумію.

Нарешті звучить сигнал й зал завмирає. А вже за мить оголошують мій вихід і все навколо вибухає. Я буквально відчуваю кожен свист та вигук. Вже вкотре кривлюся коли натовп скандує моє прізьвисько. Та терпляче чекаю щоб вивільнити свої емоції на ринзі.

Перший противник не змушує чекати. Зухвалий та певний, що зможе мене подолати практично відразу кидається в бій. Заради шоу граю з ним кілька хвилин, а тоді починаю справжній бій. Після нього з’являється ще кілька бійців. Кожен певен, що він нарешті здолає Санту й кожен сповзає з рингу в буквальному сенсі слова. Але все змінюється, коли з’являється останній противник. Спостерігаю як він наближається у халаті з накинутим на голову капюшоном. Щось мене насторожує. І лише коли той опиняється на рингу я розумію що. Це дівчина.

Завмираю. Яким би я звіром не був та бити дівчину не можу. Оглядаюсь на Джека та Боба. Ті так само розгублені як і я.

— Ти розумієш, що коїш? — стиха запитую дівчину коли та підходить привітатися, — Проти мене не встоюють амбпли під два метри. Чому ти тут? Хочеш смерті?

— Я не з боязких, — всміхається, а тоді схиляється до мене й ледь чутно шепоче: — Я поставила на тебе, Санто. Твій програш, або її життя, — дівчина різко відходить, а я розумію, що говорить вона про Мію. Що відбувається?!

Незнайомка, схоже, вловлює мої думки адже на її обличчі з’являється посмішка, а за нею оскал.