Глава 18

Мартін Аквінський 

Даремно я так повівся з Аделіною. Вона ж серцем відчула, що мене щось мучить, хотіла допомогти, а я накричав на неї. Бовдур. Але так буде краще. Я маю її забути, не думати про неї, у мене є наречена. І тут я завис. У вікно побачив, як на терасі стоїть Аделіна. Вітер розвіває її запашне волосся, аромат якого пам'ятаю й досі, легка нічна сорочка обтягує струнке тіло, яке звідси здається ідеальним. Така домашня і проста вона подобалася мені ще більше.

Я більше не міг на неї дивитися, хоча ненаситні очі бажали ще. Погасив свічки та ліг на ліжко, накрившись подушкою. І чому вона така прекрасна? Ні, я б не сказав, що красивіших дівчат не бачив, але щось у ній було таке особливе, притягуюче. Вона поводила себе так, наче я її не цікавив, але водночас знаходила зустрічі зі мною. Хоча, можливо, то тільки збіг. Здогади чи вона ще там розбурхували уяву. Поглянувши у вікно, побачив, що на терасі нікого немає. Напевно, лягла спати. Ох, як би хотілося зараз лягти біля неї… З такими думками мене здолав сон.

Прокинувся від якогось шурхоту. Надворі вже  світало й у кімнату заглядали перші промінчики сонця. Раптом помітив біля себе на ліжку сплячу дівочу постать, накриту моєю ковдрою. Дивно, точно пам’ятаю, що лягав спати один. Трохи підвівшись, побачив що то Клементіна, а я вже надіявся, що Аделіна. Але як? Торкнувся її руки та розбудив:

- Клементіно, як ти тут опинилася?

Дівчина сонно потягнулася та розвернулася до мене:

- Я скучила за тобою, прийшла вночі, але ти так солодко спав, вирішила не будити, а зробити вранці приємний сюрприз.

Сказавши це, вона скинула з себе ковдру і я помітив, що на Клементіні повністю відсутній одяг. Зовсім. Я швидко скочив на ноги та відвернувся:

- Одягнися, леді не личить так поводитися.

- Ой, що ти там ще не бачив.

Відчув, як її долоні торкаються моїх плечей та поступово сповзають до низу. Я різко розвернувся та перехопив їх своїми руками:

- Клементіно, ми ж все обговорили. Те, що було між нами, уже в минулому. Я тепер заручений з іншою і буду вірний їй, тож іди до себе.

- Вона не дізнається, – наполягала на своєму дівчина.

- Одягайся та іди до себе. Не змушуй мене повторювати ще раз, – помітивши, що дівчина не має наміру йти, сказав різкіше, - я йду у ванну кімнату, коли повернуся, щоб тебе тут не було, інакше викличу охорону.

Поспішив до ванної та зачинив двері. Притулився до них, вухом вслухаючись та намагаючись вловити всі звуки. Через хвилину грюкнули двері. Здається, пішла. І що за лихо таке, одна зваблює, інша не виходить з голови і як тут зберегти вірність нареченій, про яку зовсім не думається? Вийшовши з ванної, полегшено видихнув, дівчини вже не було. Я відчинив двері та покликав до себе охоронців:

- Це як ви охороняєте мене? Чому пропустили Клементіну?

Двоє охоронців замешкались і один з них винувато мовив:

- Вона сказала, що ви чекаєте її. Оскільки графиня раніше тут бувала, то ми впустили дівчину.

Я оскаженів:

- Ви не виконуєте свою роботу. Маєте охороняти мене, не впускати нікого. Ви чули мене? Ні-ко-го. Навіть принцесу, королеву, короля, чи будь-кого. Спочатку повинні повідомити мене, хто прийшов, чи забули порядки в палаці?

- Вибачте, таке більше не повториться.

Моїй люті не було меж. Ще трохи покричавши на них, відпустив, сам не знаю, як не звільнив. А Клементіна? Вчинила не гідно, придумала таке, геть сором втратила. І чому я тільки зустрічався з нею? В голові промайнула картинка, як її побачив сьогодні. А так, згадав, вона красуня, ледь стримався від спокуси. Якби то була Аделіна, точно не стримався б.

Ближче до обіду я сидів у кабінеті та перебирав документи. Поруч знаходився Алан, якому я поскаржився на Клементіну. Проте вже пошкодував про це, оскільки він те і робив, що жартував з мене та з неї, мовляв, закохалася бідна дівчина. Отак і розповідай щось другу, добре, що про ніч в обсерваторії я змовчав. Біля дверей почув крик Жозефіни:

- Як це не можна? Я принцеса Лямонді, наречена принца мені все можна.

Після стуку у двері з`явилося перелякане обличчя охоронця, який сповістив про прихід принцеси. Але вона, не дочекавшись мого дозволу, буквально увірвалася в кабінет, витіснивши при цьому вартового:

- Не можна без дозволу, кажеш? Мені можна. – Обурювалася вона. Гнівно подивилася на Алана та наказала: - Алексе, чи як там тебе, залиш нас.

Той хотів щось сказати, проте не насмілився і, дочекавшись мого схвального кивка, покинув кімнату та зачинив двері, залишивши мене з принцесою на самоті. Такою сердитою її ще ніколи не бачив. Здавалося, якби вона уміла, то випустила б усі блискавки з очей та убила  мене ними. Підвівшись з крісла, я якомога ніжніше запитав:

- Щось сталося?

Краще б я мовчав. Жозефіна сильно оскаженіла:

- І ти ще питаєш? Для тебе зрада принцесі це нічого не сталося? Як ти міг зрадити мені з Клементіною?  Якщо не кохаєш мене, то навіщо так принижувати, весь палац сміється з мене. Скажи правду, ти й вчора з нею був, на світанку звідкись повернулися? Ти її кохаєш, так? Я для тебе ніхто. Ти забув, що я принцеса, мені не зраджують. 

Я і слова не міг вставити у цей хаотичний набір речень. Вона явно була не в собі. Все ж я спробував її заспокоїти: 

- Все не так, як ти думаєш. Не заперечуватиму, сьогодні, коли прокинувся, побачив біля себе  Клементіну, вона прийшла, щоб поговорити й чекала, коли я не спатиму, не хотіла будити. Але тобі не зраджував.