Глава 16

Мартін Аквінський

Не розумів, що зі мною відбувається. Відчув дотик Аделіни й тілом пробіглися маленькі колючі пощипування, але досить приємні. Від несподіванки я різко відійшов від неї. Дівчина дивилася на мене переляканими очима:

- Я щось зробила не так? Вибачте мені, я не хотіла вас образити. 

Образити мене? Найменше хотілося, щоб дівчина так думала. В обід, коли вона здивувала своїм проханням подивитися на місячне затемнення в телескоп, я дозволив собі слабкість. Вирішив, якщо вона так приваблює мене, то влаштую справжнє побачення. Навіть вигадав завдання для Алана, щоб зі мною йти не надумав, він хоч і найкращий друг, але про моє захоплення хай поки не знає. Одне єдине побачення, після якого дівчина, надіюся, розчарує мене і ці думки про неї припиняться, або ж навпаки стануть ще частішими. Після цього рандеву я більше ніколи не залишуся з Аделіною наодинці, треба ж викинути її з голови.

Я мушу покохати Жозефіну, яка з кожним днем ставала для мене все більшим тягарем. У мене є лише одна ніч, ця ніч. Я проведу тільки одну ніч з дівчиною, яка мене причарувала. «Щось зробила не так» - переймається вона. Не так, що мене манить до тебе як метелика на світло, не так, що мені не цікава власна наречена, не так, що я одружуюсь за п’ять з половиною тижнів, не так, що я не зустрів тебе раніше. Можливо, тоді все склалося інакше. 

Навмисне налаштовував телескоп, майже затискаючи дівчину в обіймах. На цьому побаченні я робитиму все, що хочеться, а вже завтра повернуся до свого нікчемного життя, де навіть не можу вибрати, з ким одружуватися. Поки вона уважно спостерігає за об’єктами в телескоп, я поглядом обіймаю її за осину талію, тонку шию і те, що знаходиться нижче, вдихаю аромат її парфумів, насолоджуюсь тим, як лоскоче моє підборіддя її темне волосся. При цьому ще змушую себе розповідати про сузір’я, які видніються в телескоп, а так важко зосередитись.

Аделіна тремтіла від холоду. Подумки вилаявши себе за свою неуважність, вирішив її запевнити:

- Ні, ви не зробили нічого, що мене могло образити. Я просто помітив, що ви замерзли, а в мене з собою є ковдра, яку забув запропонувати. Пройдемо всередину, можливо, там тепліше?

Вона погодилася і ми зайшли до кімнати. Я хотів зробити цей вечір трохи романтичним і взяв дві ковдри (про що вже пожалкував, краще б взяв одну), пляшку червоного вина, трохи хліба, сиру, ковбаси та фруктів. Розкладаючи це все на підлозі, вигадав, де подіти одну ковдру. На щастя, відсутність меблів зіграло свою позитивну роль. Постеливши ковдру на підлогу, запропонував дівчині сісти, а іншою закутав її. Відкоркувавши пляшку вина, наповнив келихи та простяг один їй:

- Випийте, швидше загрієтеся.

Вона взяла його з моїх рук, хитро подивилася і промовила:

- Вирішили мене підпоїти? Я швидко п’янію. 

Це мене потішило, але не подавши вигляду, продовжував брехати:

- Ні, що ви. Так справді стане тепліше. Сьогодні якась, на диво, холодна ніч. Ви не проти, якщо я приєднаюся до вас і теж зігріюся під ковдрою?

Чекав різкого слівця від неї за мою нахабність. Проте, на мій подив, Аделіна, тільки трохи замешкавшись, все ж погодилася. Я сів поруч та накрився однією стороною ковдри. Дівчина продовжувала тремтіти, не думав, що так замерзла:

- О, вам так холодно, дозвольте я допоможу загрітися, – не чекаючи на відповідь, сів позаду неї, притулившись тілом, а однією рукою обійняв її. В іншій долоні тримав бокал з вином. Ці обійми найкраще, що зі мною траплялося. Вони викликали почуття ейфорії та великого щастя. Ніколи не думав, що зі звичайними обіймами можна таке відчути. Я продовжував зближуватися:

- Не проти, якщо звертатимемось на ти, тут же нікого немає, а то дуже офіційно виходить.

Отримавши й в цьому згоду насмілився запитати про те, що мучило мене ще з обіду:

- Коли сьогодні ти прийшла до мене, то сказала що допоміг здійснитися одній з трьох головних твоїх мрій. Можна дізнатися, які ще дві?

Вона зробила невеликий ковток вина:

- Ну, це не зовсім мрії, скоріше, як ціль, пунктики, не знаю, як назвати. Це те, що б я хотіла встигнути зробити до того, як настане дата мого весілля з Георгом. Один, сподіваюся, зараз здійсниться, інший – це побачити море, не тільки побачити, але ще й поплавати в ньому.

Це трохи здивувало мене. Притиснувшись до неї сильніше, продовжував розпитувати:

- Зазвичай люди складають таке перед смертю.

- Весілля з Георгом гірше, ніж смерть.

Вона розвернулася і подивилася мені у вічі, поглядом наповненим болем і надією:

- А  який третій пунктик?

Аделіна усміхнулася та сором’язливо опустила погляд до низу:

- Не скажу, це надто особисте. Дозволиш запитати дещо у відповідь?

Я схвально кивнув головою, підливаючи в її бокал ще вина. Ніби не помітила цього, продовжувала говорити:

- Як щодо тебе і Жозефіни? Між вами кохання?

Якби ти знала, яка це болюча для мене тема. Ага, кохання, якби воно існувало, я б зараз не сидів тут з тобою. Раніше було простіше, погодився на це одруження, оскільки й так нікого не кохав, сумнівався, що взагалі таке існує. А Жозефіна - принцеса, ще й красива, цей шлюб відверне війну між нашими королівствами. А тепер з`явилися ці сумніви. Вирішив сказати правду, але не всю:

- Я сподіваюся, колись буде. Це династійний шлюб. Приблизно двадцять років тому між нашими королівствами була війна за Алезійський край, який багатий корисними копалинами. Ту війну ми виграли, але тепер король Лямонді знову висуває претензії. Щоб уникнути війни, королі домовилися між собою одружити своїх дітей, і таким чином край залишиться за нами, як придане принцеси, а потім належатиме нашим дітям.