Глава 15

Заперечень в Едмона не було. Погодившись з моїми словами, пішов виконувати моє доручення. Я розуміла, що всього не передбачиш. От навіть оця кімната. Здається велика, саме така, як і просила, але вона мені не підходила. Вийшла погуляти в сад та поспілкуватися з принцесою. Віднедавна вона моя подруга, і вчора ми не бачилися. Жозефіна у своїй манері розхвалювала свій подарунок на заручини, упевнена, що мені сподобався. Я змовчала, що насправді сподобався прихід Мартіна. На щастя в саду відпочивала і королева, і Глорія, з якою я трішки погралася та повернулася до себе.

Прийшов час втілити мій план з чергової заміни кімнати. Зачинивши двері, я зробила повний розгардіяш у покоях. Надіялася, буде правдоподібно. Далі, за власним сценарієм покликала Лукрецію, вимагаючи пояснень. Звичайно, їй можна і правду розповісти, але, сумніваючись у її акторських талантах, вирішила не ризикувати. Потім поскаржилася королеві, яка особисто прийшла все оглянути. Проте сталося навіть краще, ніж я планувала. Повідомили Мартіну, він прийшов і побачив мій вдаваний страх. Був холодний, як лід, різко вимовляв слова. Але по його очах я бачила – йому не байдуже! Він хвилювався за мене, і, здавалося, були б ми наодинці, можливо, навіть і заспокоював би мене у своїх обіймах. А може я тільки хочу, щоб так було, проте хочеться вірити у свою правоту. Тож тепер, пишаючись собою, стою на терасі, спостерігаю за вікном кімнати принца, у якій горять свічки, та згадую події сьогоднішнього дня, дивуючись своїй винахідливості. 

Наступного дня я особисто прийшла до принца в кабінет. Перед дверима стояли вартові, які повідомили Мартіну про мій прихід. Він люб’язно погодився мене прийняти. Поважно сидів за масивним дерев`яним столом, проте, як тільки я зайшла, одразу підвівся на ноги та наблизився до мене:

- Аделіно, яка несподіванка! Щось сталося?

Авжеж, має щось статися, щоб я сюди навідалася, а просто прийти мені не можна. Своїх думок вирішила не озвучувати:

- Я маю до вас прохання.

Принц усміхнувся, напевно, згадавши про моє останнє прохання, та рукою показав сісти на блакитну софу, що стояла праворуч у кабінеті. Після того, як я вмостилася, сів поруч й уважно дивився на мене, навіть б сказала роздивлявся. Я продовжила:

- Я хотіла б сьогодні вночі відвідати обсерваторію, щоб спостерігати місячне затемнення у телескоп. Я ходила туди, щоб записатися та отримати дозвіл, але мені сказали що це неможливо, оскільки кімнату для спостережень уже заброньовано вами. Ви дозволите мені спостерігати затемнення разом з вами? 

Після моїх слів в кімнаті запанувала тиша. Мабуть, йому не сподобалося моє прохання. Я вирішила зробити акцент на жалість:

- Намагатимусь вам не заважати, хоч ще ніколи не бачила телескопа, і малоймовірно, що колись випаде така нагода, а тут ще місячне затемнення.

- Ні, що ви, – поспішно перебив мене Мартін. – Я просто здивований, що вам таке цікаво. Якщо бажаєте, то можете приєднатися. Я не проти. Ви самі туди доберетеся? Я не зможу вас супроводжувати до обсерваторії, оскільки маю зустріч в місті.

- Авжеж зможу,  не хвилюйтеся про це. 

Моїй радості не було меж. Звичайно, я сподівалася, що принц не відмовить, проте сумніви скородили душу. Місячне затемнення мене і справді не дуже цікавило, проте ця ніч в обсерваторії важлива тим, що там буде Мартін і мені знадобляться всі знання з астрономії, які я набула за останні дні. Він турботливо продовжував:

- Я дам розпорядження, щоб вам підготували коня й охоронців. Ви не проти, чи бажаєте карету?

Навіть охороняти мене буде. Це неочікувано і приємно:

- Кінь підійде, але охорона зайва. Не хочу створювати вам зайві клопоти.

- Клопоти будуть, якщо поїдете без охорони. Самотня дівчина верхи на коні уночі – мрія для розбійників.

Він мав рацію. Зрештою, я погодилася. Дотримуючись образу наляканої дівчинки, поцікавилася, чи не знайшли того, хто вчора господарював у моїх покоях. Прозвучала негативна відповідь. Вони всіх розпитали, ніхто нічого не бачив. Я б здивувалася, якби бачили. Підвелася на ноги та попрощалася:

- Дуже дякую за можливість побачити місячне затемнення. Ви допомогли здійснитися одній з трьох головних моїх мрій.  Я вже піду. До вечора?

Мартін теж підвівся:

- До вечора. Я буду чекати на вас в обсерваторії.

Я сором’язливо посміхнулася та покинула кабінет. Всі думки заполонили передчуття і хвилювання сьогоднішнього вечора. До затемнення мені байдуже, але присутність Мартіна зробить цю ніч особливою. Ще декілька днів тому я спланувала це побачення, проте попросити вирішила сьогодні, щоб принцу не залишилося часу щось вигадати чи не з`явитися. Навіть якщо буде присутня Жозефіна чи ще хтось, чи навіть ціла армія інших дівчат, я маю сьогодні причарувати Мартіна.

Час до вечора неймовірно тягнувся. Я встигла прийняти ванну, одягтися, зробити макіяж та зачіску і все одно залишалося ще багато часу до сутінків. На шию зачепила ланцюжок з кулоном, подарованим принцом. Сережки вирішила не вдягати взагалі, це ж ніби просто неофіційна зустріч. Походжаючи по кімнаті туди-сюди, хвилювання наростали. Головне завдання сьогодні - викликати інтерес до себе. Це шанс, який змарнувати не можна. Нарешті сонце заховалося за горизонт. Потрібно вирушати, але моє тіло мене не слухалося. Заклякло і стояло нерухомо. Набрала в груди повітря та видихнула. Не варто так хвилюватися, хвилюванням не допоможеш. Я відчинила двері й вирушила до конюшні. Там уже чекали на мене двоє охоронців. Підготували коня, того що й минулого разу. Ми попрямували до обсерваторії вулицями нічного міста.