Глава 13

Мартін Аквінський

Аделіна стояла така засмучена, пригорталася до Алана. Я йому заздрив у цю мить. Це я б хотів її зараз обіймати. Так дивно, знайомі тільки тиждень, а я ніяк не можу викинути її з голови, весь час думаю про неї. Ще з першої нашої зустрічі зацікавила мене, не бачив, щоб хтось так ніяковів зі мною. А коли на балу навмисне пішов за нею в сад, то вона вразила своєю щирістю та розумом. Аделіна усіх причаровує: Глорію, слуг, вона знає усіх по іменах, хоча таким, зазвичай, не цікавляться, спілкується з ними, як з рівними. Навіть тварини її люблять.

З усіх сил стараюся покохати Жозефіну, але хіба серцю накажеш? Я намагався, чесно, проте не виходить. Навіть поцілував її у саду, щоб викинути з голови непотрібні думки, але все марно. А сьогодні, теж красень, побачив Аделіну й одразу поцілував свою наречену. Бовдур.

Ще й Клементіна розлютила. Твердить, що сумує за мною, згідна стати коханкою. Але хіба я можу? Найменше хотілося її ображати, думав, розсталися добре, подарував багато прикрас, грошей, цінних речей. Не хочу повторювати батькових помилок, і всупереч почуттям, не зраджуватиму своїй дружині. Чим більше провожу з нареченою часу, тим більше впевнююся, що ми різні. У неї наче вітер в голові, пусті балачки, від яких дзвенить у голові, зверхнє ставлення, незацікавленість державними справами. Єдине, що мене в ній влаштовує - це її зовнішність, красуня ще та.

Як тільки побачив сльози Аделіни, вмить все стало неважливим. І навіть те, що сьогодні після стількох днів мовчання, графиня, взявши обітницю про нерозголошення, розповіла Алану, хто мій брат, однак це більше не втішало мене. На диво, ним виявився гульвіса Альберт Ронстоун, з яким я маю в планах потоваришувати. Як тільки уявив Георга поруч з Аделіною, як він торкається її, одразу нахлинула лють. Я навіть не одразу відчув, що сильно стиснув руку Жозефіни. Дивився на неї й думав, чому моя наречена навіть на крихту не схожа на Аделіну.

І ось тепер вона шукає втіхи в обіймах Алана. Хотілося б, щоб то були мої обійми, а натомість я стою поруч зі своєю нареченою, яка така далека моєму серцю. Жозефіна знову щось заговорила, як в більшості випадків – не в тему, але я її не слухав, думав, як допомогти Аделіні, якій вже стало краще. Вона вже не плакала, вибралася з обіймів Алана, витерла сльози й тихо промовила:

- Вибачте мені за те, що не стрималась. Не хотіла псувати вам вечір.

Навіть зараз вона думає за інших. Алан красномовно її заспокоїв:

- Цей вечір на твою честь, ти головна. 

І коли це вони так встигли зблизитися, що звертаються на «ти»? Бісить. Хоч він і мій найкращий друг, і, напевно, кращого чоловіка годі й шукати. Але усвідомлював, що все одно вона належатиме зарозумілому Георгу, ніколи він мені не подобався. Отак слово за слово і ми вже весело розмовляли на нейтральні теми, аж поки до мене не звернулася Жозефіна:

- Мартіне, ти чого стоїш такий насуплений, мовчиш? Щось сталося?

А й справді, я не зронив ні слова. Все дивився на Аделіну, яка мала особливий шарм. Не розумів чого це вона так мені сподобалася. Раніше  мене так сильно не манило до жодної дівчини: 

- Сьогодні я активний слухач. Ви так мило розмовляєте, що не хочу втручатись.

І тут побачив, як до нас наближається невдоволений Георг. Підійшовши ззаду, він словесно накинувся на свою наречену:

- Ось де ти ходиш. Це нечувано, втекти від мене і розмовляти з іншими парубками у день наших заручин. Та що ти собі тільки думаєш? Ти як посміла?

Так і хотілося навчити герцога розмовляти з дівчиною. Я собі такого не дозволяю навіть у спілкуванні зі слугами, яким би злим не був. Аделіна, на диво, розважливо, з кам’яним обличчям зуміла дати йому відсіч:

- Я від вас нікуди не тікала, це ви залишили мене і пішли вирішувати свої справи. Вийшла в сад, оскільки мене розболілася голова, ви знали, що я себе погано почуваю, а в залі душно. Принц з принцесою підійшли мене привітати, не відганяти ж мені їх. Алан, як відомо, головний охоронець принца, тож ніяких парубків, як ви заявляєте, тут немає. Я не розумію цього обурення.

І все-таки вона дивовижна. Ще декілька хвилин тому була в розпачі, а зараз така спокійна і поміркована. Я і собі заступився за неї:

- Герцогиня Аделіна не робила нічого, що могло б нашкодити вашій репутації, тож я вимагаю вибачень перед нею.

Герцог палав від люті:

- Перед ким? Перед жінкою? Це не чувано, бути такого не може. Жінка - це нижче створіння, якій належить лише виконувати забаганки чоловіка.

Ох, не пощастило Аделіні з нареченим. Власне, їй попався найгірший наречений з усіх можливих. Але з її характером, думаю, зможе постояти за себе. Та це буде пізніше, а зараз за неї це зроблю я:

- Мені дуже шкода, що у вас такий обмежений погляд. Ви маєте вибачитися насамперед перед своєю нареченою, майбутньою дружиною і матір`ю ваших дітей. ви привселюдно принизили її, тож привселюдно вибачайтесь. Чи наказ принца для вас нічого не означає?

Георг знавіснів, проте змушений мені підкоритись. Недбало вибачився та забрав Аделіну з собою в зал. Вона заслуговує набагато кращого чоловіка. Між ними нічого спільного. Аделіна – молода, красива, дотепна і він – старий, нахабний, нудний. Не розумів чому саме за нього Мейсон вирішив видати її заміж. Незабаром бал добіг кінця і ми вирушили до палацу. Весь час, який я провів на балу після інциденту в саду, спостерігав за Аделіною. Вона трималася гідно і навіть герцог заспокоївся та не дозволяв собі зайвого. 

Наступного дня за обідом я мав зустріч з Альбертом. Щоб зробити атмосферу менш офіційною, вирішив разом з ним скуштувати кілька нових страв, з якими експериментує наш кухар, а щоб ніхто не заважав то запросив його у власну столову. Він прийшов вчасно. Коли обідали, то розмовляли на нейтральні теми, але Альберт був напружений. Я вирішив поки не казати йому, що він мій брат, а зробити так, щоб завжди знаходився поруч. Дивлячись на нього, шукав спільні риси, але поки не знаходив. Високий сіроокий блондин з довгастим носом та тонкими вустами був, наче, моєю протилежністю. Напевно, зовнішність успадкував від роду графині Лондковської. Коли подали десерт, я повідомив головне: