Глава 12

Вже зовсім скоро прибули на місце. Великий будинок налічував два поверхи та високі стелі. Нас зустрів лакей й провів у святковий зал, де вже відпочивало декілька гостей та герцог Георг. Побачивши нас, він одразу підійшов. Його посивіле волосся охайно зачесане назад, а сам чоловік одягнувся у чорний фрак і я відчувала на собі його липкий погляд.

Георг привітався за руку з Мейсоном та обурливо звернувся до мене:

- Гадав, ви прийдете раніше, щоб провести репетицію нашого виходу.

Я й так змушую себе тут знаходитись, цілий тиждень уникала герцога, тож репетиція для мене це вже занадто, довелося б терпіти Георга. Вирішила зробити його у цьому винним:

- Я чекала на запрошення, але ви мені його не надіслали.

Він підняв догори одну брову і швидко її упустив. Цікаво, як так у нього виходить, ніколи так не вміла. У своїй брутальній манері, захищався:

- Ви не справляєте враження дівчини, яка чекатиме на запрошення.

- Ви дуже мало про мене знаєте, – буркнула я. На щастя, наші дебати перебив Мейсон розмовами про державні справи, вони навіть відійшли від нас, наче обговорювали щось секретне. Я залишилася з Деборою у повній тиші. Була ще на неї сердита. Вона намагалася почати розмову, але, зрозумівши, що я не бажаю спілкуватися, облишила цю спробу.

Гостей ставало все більше. До Георга підійшов лакей, щось йому прошепотів і той наблизився до мене. Повідомив, що нам час починати, король уже прибув. Ми вийшли з зали у коридор, в якому вже чекали король з королевою та принц з принцесою.

 Привітавшись з усіма, спіймала на собі гарячий погляд Мартіна, від якого мені стало спекотно і я з герцогом стали позаду. Почула, як хтось оголошує вихід королівської сім`ї, і вони зайшли у зал. Король виголосив вітальну промову та запросив нас:

- Я оголошую заручини герцога Георга Ларбета та герцогині Аделіни Вінсноу. Весілля відбудеться рівно через сім тижнів від сьогодні. Привітайте майбутнє подружжя!

Я змушена була йти за руку з огидним нареченим. Той, час від часу, то міцно стискав її, то послаблював хватку, наче грався зі мною. Відчувала на собі десятки поглядів, дами перешіптувалися між собою, а деякі хіхікали, сховавшись за опахалами. Ми йшли через увесь зал до червоних крісел, які стояли біля стіни. Центральні повинні зайняти король з королевою, ті що праворуч – принц з принцесою, а нам залишалися ті, що ліворуч. Дійшовши до них, король дав дозвіл та всі зайняли свої місця. Першими нас привітали королівська сім'я вручивши два подарунки, за ними мій брат з дружиною та Руперт з Агнес. Руперт так і палав злістю, з ненавистю в очах зміряв мене, але чемно і коротко привітав та пішов углиб залу.

 Далі вишикувалася черга, оголошували прізвища та імена й нас продовжили вітати. Намагалася запам’ятати їх, але це виявилося складно. Проте на одного симпатичного юнака я звернула увагу, це був Альберт Ронстоун. Галантний, з красномовним привітанням, такий і справді може зацікавити принцесу. Серед знайомих імен були Алан та графиня Олівія Лондковська, Елайза з батьком графом Вільямом Бінтоном, нахабна Клементіна Роул з батьками, та ще декілька фрейлін з сім'ями.

 Коли вітання закінчилися, залунала музика і розпочався бал. Нам належало його відкрити. Згадуючи, який Георг паскудний танцюрист, бажання танцювати в мене не виникало. Ставши в пару, ми почали свої па. Під десятки очей герцог знову примудрявся ставати на ноги та не потрапляти в ритм. Нарешті цей танець закінчився. Гості заповнили танцювальний майданчик і почали вальсувати. Я ж, щоб більше не танцювати з герцогом, сказала, що у мене погане самопочуття і ми відійшли у сторону. Георг дав розпорядження лакею і мені принесли води:

- Погане самопочуття, твій брат запевняв, що ти здорова, як коняка. Що мені цілий вечір з тобою стояти?

Навіть зараз він не проявив співчуття. Мріючи якнайшвидше його здихатися, мовила:

- То, мабуть, від хвилювання. Можете йти до гостей та вирішувати свої справи, я помітила, що ви любите це робити під час балу.

Щось буркнувши про себе, мій наречений нарешті мене покинув. Ледь встигла позбутися одного Ларбета, як з'явився інший. Руперт наче увібрав у себе весь гнів світу та викинув його на мене:

- Ти брехлива тварюка! Обіцяла мені, що цих заручин не буде. Віддавай гроші.

Так мене ще ніхто не називав. Намагаючись зберігати спокій, відповіла:

- Обіцяла, що не буде весілля, про заручини мови не було. Можете бути впевнені, я не виходитиму заміж за вашого батька. Брат тільки учора приїхав, я ще не встигла його переконати, але запевняю, наша угода залишається в силі.

 Схоже, він трохи охолов:

- Ну, дивись мені.

 Наостанок пригрозив кулаком та зник серед натовпу аристократів. Я спостерігала за балом. Час від часу до мене підходили гості й ще раз вітали, вели розмову на нейтральні теми. Проте мої очі слідкували за Мартіном, який увесь час був поруч з Жозефіною. Так хотілося, щоб він запросив мене на танець. Моє бажання виконав Алан, попросивши показати на паркеті свою майстерність. Схопивши його руку, ми приєдналися до танцюючих пар. Мій партнер зробив мені комплімент, якого я так і не почула від свого нареченого: 

- Ви сьогодні особливо чарівні. Ця сукня дуже личить вам.

- Дякую, сьогодні всі вишукано одяглися.

- Не знаю щодо всіх. Ваш наречений, мабуть, довго не думав що вдягати, або у нього один фрак на всі бали.

Ці слова розсмішили мене. Ми ще трохи поговорили під час танцю, проте, на жаль, він закінчився. Повернувшись на своє місце, знову почала спостерігати за гостями, а особливо за одним конкретним. О, Альберт запросив принцесу і вони закружляли в танці. Відпрацьовує мої гроші. Тим часом Клементіна використала такий шанс і підійшла  до принца і вони про щось  розмовляли. Навіть її Мартін не запросив на танець та продовжував вперто мене не помічати.