Глава 10

Наступного дня я вирішила не шукати зустрічі з принцом, адже не потрібно так нав’язуватися. За вікном рясно ішов дощ, тож чим себе зайняти не уявляла. Пригадавши, що у палаці є багато цікавих книг, вирушила до бібліотеки. Масивні полиці розміщувалися рівними рядами та вщент заповнені книгами. Серед такого різноманіття щось знайти дуже складно, але мене зустрів старий бібліотекар та допоміг обрати книги з астрономії. Необхідно підтягнути свої знання з улюбленої науки принца. 

Повертаючись, я зайшла до ігрової кімнати, де традиційно зібралися принцеса, королева та фрейліни. Сьогодні там знаходилася і Глорія – життєрадісна дівчинка років десяти із заплетеним у коси темним волоссям. Її карі очі з  цікавістю оглядали мене. Познайомившись із нею, я долучилася до гри, у яку вона бавилася з няньками та своїми іграшками. При цьому я не забувала брати участь у розмові, що вела Жозефіна та розповідала про вчорашню прогулянку з кіньми. Мене запросили пообідати разом, на що я погодилася, треба ж підтримувати зв`язок з «подружкою» Жозефіною та королевою. Решту дня провела у себе у покоях, перечитуючи астрономію.

На щастя, ранок почався з яскравих промінчиків сонця, що крізь масивні гардини заглядали у кімнату. Поснідавши, вирішила прогулятися у саду, де, напевно, відпочиває принцеса з фрейлінами. Я не помилилася, вони жваво щось обговорювали. Поруч за столом сиділа маленька принцеса Глорія, граючи у шахи з нянею. Побачивши мене, вона радісно покликала до себе. Сівши біля неї, я розмовляла і з Жозефіною, і з Глорією, яка запропонувала зіграти в шахи. Ми провели три партії, одну з яких навмисно дозволила дівчинці виграти. Під кінець третьої, де я вже поставила її мат, прийшов Мартін.

Чемно привітався з усіма, у своїй манері, на цей раз без квітів, запросив Жозефіну повечеряти з ним. Вона не роздумуючи погодилася. До принца підбігла Глорія, щебечучи про гру в шахи та вихваляючись, як змусила мене їй програти. У ту мить я пошкодувала, що піддалася, адже принц міг подумати, що я не вмію грати. На диво, Мартін звернувся до мене:

- А у мене могли б виграти, чи тільки виграєте у десятирічних?

- Мені майже одинадцять! – прокричала Глорія.

Я усміхнулася, заманливим поглядом подивилася йому у вічі, та промовила:

- Якщо не боїтеся, то перевіримо.

Принц, зручно вмощуючись навпроти, заявив:

- Щоб ви знали я граю чудово, сестрі ні разу не програв.

- То майже одинадцятирічні це для вас показник?  

Після мого коментаря фрейліни хіхікали, а Жозефіна приєдналася до розмови:

- На що будете грати? Просто так не цікаво.

Принц не довго думаючи мовив:

- На бажання. Хто програє, той виконує бажання.

- Це якось по-дитячому, – я одразу заперечила, боячись підступних бажань від принца. Проте Жозефіна загорілася цією ідеєю і довелося погодитися. Право першого ходу належало мені, тож я зробила хід конем. Гра розпочалася і зібрала навколо себе глядачів. Приємно, що Глорія вболівала за мене, хотіла, щоб з  брата збили шахову пиху, як вона те називала. Я дуже хотіла виграти, але принц виявився сильним гравцем. На свідомість тиснула публіка, заважала зосередитись. Під неумисні коментарі Жозефіни, яка, мабуть, не дуже уміла грати, нарешті гра закінчилася моєю перемогою! Я зрозуміла, що принц не любив програвати. Коли він пересвідчився, що справді я поставила мат його чорному королю, то його вуста стиснулись, а руки зімкнулися в кулаки. Поразку прийняв гідно. Глорія бігала навколо бесідки з криками:

- Ура! Аделіна перемогла Мартіна!

- Ну, начувайся, зараз я тобі покажу хто тут переміг, – з усмішкою закричав Мартін та кинувся навздогін Глорії. Спіймавши її, високо підняв над головою:

- Хто найкращий в шахах? 

- Аделіна! – впевнено прокричала дівчинка. Принц опустив її та почав лоскотати:

- Думай добре, бо не відпущу.

Через дзвінкий сміх вона погодилася:

- Добре, ти найкращий!

- Отак краще! – задоволено промовив Мартін, відпускаючи сестру. Підійшовши до мене, продовжив:

- Вітаю! Давно мене ніхто не перемагав.

Жозефіна з великою цікавістю в очах запитала, яке моє бажання має виконати принц. Я ж, поглянувши йому в очі, грайливо мовила:

- Ще не знаю, не кожного дня доводиться вигравати в шахи у принца. Я подумаю.

- Думайте добре, бо більше не виграєте. Як щодо мого реваншу? – розкладаючи шахові фігури, поцікавився мій суперник. Я погодилася, чим ми знову захопили глядачів. Звідусіль кричали, підказували, частина вболівала за мене, інша – за принца. Це дуже відволікало, знову хотілося виграти, можливо, хоч так я б зацікавила принца. Але фортуна відвернулася від мене і гра закінчилася моєю поразкою. Жозефіна вимагала виконання бажання. Мартін задумливо подивився на мене, потім перевів погляд на принцесу:

- Нехай бажання для Аделіни загадає моя наречена.

Жозефіна не стримувала радості. Щасливо щебетала, думаючи, щоб таке придумати. Фрейліни давали пропозиції, які принцеса відкидала, хотіла чогось веселого. Мені ставало страшно від того, що може забажати ця навіжена. Перебравши декілька варіантів, нарешті визначилася:

- Знаю! Я хочу, щоб Аделіна поцілувала цього охоронця.

Вона вказала на Алана. Не дарма я боялася цього бажання. Зніяковівши, хотіла якось відмовитися:

- Це недоречно, я ж майже заручена.

- Майже не рахується, і до того ж це гра. Програла, то, будь ласка, виконуй, – наполягала на своєму принцеса. Мартін підтримав її, й довелося виконувати.

Я повільно підвелася, обійшла стіл та наблизилась до Алана, у якого на обличчі застигла усмішка. Всі спостерігали із зацікавленим поглядом. Чемно запитала: