Глава 9

 Жозефіна, пославшись на підготовку себе до вечірньої прогулянки, теж поспішала залишити нас. Я ж вибачилася перед королевою та побігла слідом за принцесою, намагаючись її наздогнати:

- Принцесо, зачекайте хвилинку.

Вона зупинилася та гордовито обернулася. Добираючи правильні слова, я наважилася:

- У мене буде незвичне прохання до вас. Бачте, я перший раз у столиці й хотіла б оглянути її. Але мій наречений, герцог Георг заявив, що я буду сидіти вдома, тож про екскурсії містом мови не може бути. Одна гуляти я не наважуюсь, боюся заблукати. Мій єдиний шанс побачити столицю, це якщо ви сьогодні дозволите піти з вами. Не подумайте, не заважатиму, триматимуся позаду разом з усією охороною, навіть не помітите мене, а я оглядатиму краєвиди далеко і мовчки. 

Жозефіна здивовано слухала все це. Я зробила якомога жалісливий вигляд обличчя. Трохи повагавшись, все ж погодилась:

- Добре, тільки, щоб і справді не заважали, я хочу дещо обговорити з принцом.

- Дякую, я така щаслива! Ви така добра, думаю, ми потоваришуємо, як на те буде ваша ласка, у мене ж тут зовсім немає друзів.

Принцеса невпевнено кивнула та пішла до своїх покоїв, я ж вирушила до своїх. З нетерпінням і деяким острахом чекала вечора. Напрошуватися на прогулянку ризиковано, Мартін може подумати, що я нав’язуюсь, але, власне, так воно і є. Нічого, буду поводити себе, як і обіцяла принцесі, відсторонено і тихо. З наближенням вечора моє хвилювання загострювалося. Вирішила не переодягатися, щоб не викликати зайвих підозр, тож в призначений час я прийшла до конюшні. Там уже чекали принц, з великим букетом червоних троянд на високій ніжці, Алан, та шестеро охоронців. Жозефіни ще не було. Побачивши мене, Мартін здивовано запитав:

- Аделіно, щось трапилося, чого ви тут?

Ой, погана це була ідея, але шляху назад вже немає. Я почала виправдовуватися:

- Принцеса Жозефіна дозволила мені приєднатися. Я ніколи не була в столиці, а тут нагода хоч трохи оглянути її. Сама йти боюся, можу заблукати. Я не заважатиму, триматимусь позаду. Якщо, звісно, ви не заперечуєте.

Мартін насмішкувато мовив:

- Блукати ви вмієте, мав нагоду пересвідчитись. Якщо Жозефіна дозволила, то не перечитиму своїй наречені. Густаве, підготуйте ще одного коня.

Для мене вивели сірого скакуна з чорним сідлом. Верхову їзду я не те щоб любила, але добре вміла вправлятися з кіньми. Підійшовши до нього не стрималася, щоб не погладити та промовити до нього кілька слів:

- Який же ти красунчик! Це з тобою я сьогодні гулятиму, надіюся, ми потоваришуємо і я не буду для тебе дуже важка, ти ж сильний хлопчик, правда?

Тварина заіржала, та нахилила до мене голову, випрошуючи ще пестощів. Досхочу заголубивши коня, вирішила познайомитися з охоронцями, маю ж знати, хто буде мене захищати. Такі серйозні й мовчазні здивувалися моїй ініціативі, але кожний назвав своє ім`я, яке я намагалася запам’ятати. Мартін з Аланом стояли осторонь та підозріло косилися на мене.

 Нарешті з`явилася Жозефіна. Вишукана сукня, прикраси, хитромудра зачіска – з таким виглядом одразу на бал, але не на кінну прогулянку. Хоча вона не дарма старалася, здається у принца зараз потече слина. Ще раз подумки вилаяла себе за цю безглузду ідею з побаченням та почала спостерігати, що буде далі. Мартін наговорив їй приємних компліментів та подарував букет квітів. Хотілося, щоб хоча б одне таке слово з його вуст прозвучало колись для мене. Принцеса, простягаючи квіти охоронцю Еріку, промовила:

- Нехай поки побудуть у тебе, повезеш їх, не буду ж я з ними їздити верхи. Це всі подарунки на сьогодні?

Я ошелешена такою зухвалістю. Її наречений загадково натякнув:

- Подарунки чекають вас протягом усього вечора.

- Що ж я надіюся на це, - з докором мовила вона і зупинила свій погляд на мені. – Герцогиня Аделіна теж прогуляється з нами. Вона вас повідомила?

Отримавши схвальну відповідь, Жозефіна з допомогою Мартіна осідлала коричневого скакуна. Мені поспішив на  допомогу Алан. Коли вже всі були на  конях, ми не квапливо рушили за межі палацу. Я, як і обіцяла, рухалася позаду, тому не чула, про що весело розмовляли наречені. Оминувши високий мур, який захищав стіни палацу, до мене приєднався Алан:

- Любите верхову їзду?

- Люблю, - трохи злукавила я, оскільки пам’ятала що її любить принц. Почувши це, мій співрозмовник почав розповідати цікаві історії, пов’язані з кіньми, що траплялися у них з Мартіном. Але мені було не до них, хотілося почути, про що так активно говорить Жозефіна. Ми проїхали місто, виїхали на відкриту галявину та продовжували рухатися. Все навколо буяло травами й польовими квітами. З одного боку текла широка річка, а з іншого виднівся ліс. Звивиста дорога прямувала вверх. Забравшись на вершину, ми зупинилися. Принц зліз з коня та галантно допоміг зробити це принцесі. Мені ж – традиційно Алан. Наважившись, я підійшла до краю. 

Виднівся неймовірний краєвид. Місто розкрилося як на долоні, видно будинки, дороги та палац, які відділяли від нас річка та високий пагорб. Сонце якраз сідало за обрій та розмалювало небо яскраво помаранчевими барвами. Мартін розповідав принцесі про найбільші споруди, що виднілися звідси, навіть побачивши мене, він не зупинився, продовжував говорити про величну будівлю зі скляними куполами – обсерваторію. У цьому приміщенні знаходилися телескопи, за допомогою яких зірки та планети здавалися ближчими. Я, перебиваючи його, поцікавилася:

- Вибачте, почула вашу розповідь, а в обсерваторію можна навідуватися будь-кому?

Мартін перевів на мене погляд та, хмикнувши, відповів: