Глава 7

Аделіна Вінсноу

Сьогодні я вирішила ніби випадково зустрітися з принцом. Вчора Едмон  повідомив - Мартін щоранку на світанку бігає в саду, а потім йде на тренування. Прокидатися довелося ще до сходу сонця, щоб Лукреція мене трохи причепурила. Ледь відкривши свої сонні очі, побачила як жваво Лукреція порається біля моїх речей. Відкривши шафу, у яку вона дбайливо поскладала мої сукні, стала перебирати їх, шукаючи потрібну:

- Вирішила яку сукню одягатимеш? Може цю червону?

- Знову пропонуєш ту розпусну сукню? Ні, оголює забагато.

Розвернувшись до мене, служниця весело продовжувала:

- Але тобі є що показати, ти ж хочеш принца закохати, а в цій сукні та з твоїми формами точно поза увагою не залишишся.

- Хочу закохати, а не спокусити, це різні речі. Треба так підлаштувати, щоб він до мене залицявся, а не я до нього.

Ага, легко сказати, а от зробити. Вирішила одягти свою рожеву сукню, в якій була учора, все одно принц мене в ній не бачив, а поки не привезуть мій гардероб, то красуватися особливо немає в чому, я ж речей брала днів на три – чотири. Мій образ доповнювали прикраси та легка шаль на плечах, оскільки на світанку трохи прохолодно. Вийшовши в сад, на вказану Едмоном доріжку, стала чекати принца, повільно проходжаючись. Мартін любив бігати сам, тому охорона стояла на певній відстані від нього, але в межах зорового контакту. Я побачила охоронця, він пильно стежив за мною, але підійти не посмів. Це гарний знак, значить принц скоро пробігатиме тут і мені ще не довго мерзнути. Нарешті почулися швидкі кроки. Я повільно повернулася і перед моїми очима з`явився принц. Трішки захеканий, з скуйовдженим темним волоссям, спітнілою білою сорочкою та чорними штанами мав не поганий вигляд. Я розкланялася в реверансі:

 - О, принц Мартін, яка несподіванка! Доброго ранку! Не думала, що зустріну когось в таку ранню годину.

Принц зупинився біля мене та зміряв суворим поглядом:

- Я кожного ранку тут бігаю, а от зустріти вас - це справді несподіванка.

- Ой, вибачте, я ж не знала. Просто не спалося і  вирішила прогулятися у саду.

Мартін дуже підозріло зиркнув на мене. Здавалося йому відома правда і він зараз же припинить мою невмілу виставу:

- Я чув, ви виходите заміж за герцога Георга Ламбрета. Прийміть мої вітання.

- Краще б поспівчували мені, - прошепотіла я. Знала, що колись принц довідається, але надіялася, що це буде якнайпізніше. Чутки в палаці ширяться з космічною швидкістю

- А чого співчувати? Весілля - це радісна подія. Не буду заважати вам гуляти, на все добре!

Мартін, мабуть, знущається з мене. Привітати з весіллям і тікати. Це заради цієї хвилини спілкування я прокинулася так рано? Ні, так просто не втечеш. Мене охопила така лють, що в мить, коли принц порівнявся зі мною, я висунула ногу вбік. Перечепившись об неї Мартін кумедно впав на доріжку. Наче з-під землі збіглася охорона. Поспішно підвівшись на ноги, він розлючений голосом пробурчав:

- Це ви щойно скоїли замах на мене?

- Ага, вирішила вбити вас звичайним падінням об доріжку, – намагаючись перевести все на жарт, я дзвінко розсміялася. Побачивши усмішку на обличчі принца, мені полегшало і я продовжила вдавати невинуватість, - що ви, пробачте, будь ласка, я не знаю як так вийшло. Ви не забилися?

- Не страшно, але нога трохи болить. Напевно буде не пробіжка, а ходьба. Он скільки охорони через вас прибігло.

- Чому ж через мене, не я ж упала. Через ваше падіння не заберуть ж мене в темницю, – намагалася жартувати, але по реакції співрозмовника видно, що йому це не дуже до вподоби. Принц відпустив охорону на попередні місця і змахнувши рукою, пожартував краще за мене:

- Ні, що ви, одразу смертна кара. Ви йдете в той бік?

- Так. Але я просто гуляю, оглядаю все, не маю чітко запланованого маршруту, тож можу піти й в інший бік, щоб вам не заважати.

- Я йду до тренувального корпусу, якщо бажаєте, то можете оглянути дорогу туди зі мною, все одно через вашу ногу мені доведеться шкандибати, а не бігти.

Намагаючись не виказати свою радість, я сором’язливо погодилася. Йшли ми дуже повільно. Щоб довше побути з принцом я не хотіла поспішати. Він розповідав мені про сад, улюблене місце королеви. Там росло багато квітів, різних за виглядом та кольором. Вони наповнювали повітря п`янким ароматом, вабили бджіл та інших комах. Мартін поцікавився які мої улюблені. Дізнавшись, що червоні лілії, він зірвав стебло, на якому красувалися три квітки. Коли нахилявся, то випадково надломив одну з них, й подарував мені:

- Це вам з нагоди заручин, а справжній подарунок вручу у неділю.

Прийняти квітку від нього приємно, але те, що вона подарована на честь моїх заручин, дещо засмучувало. Взяла її в руку, випадково доторкнувшись до руки принца. Той дотик тривав лише секунду, але мені вистачило, щоб відчути приємне тепло, яке від них йшло. Я кисло посміхнулась:

- Дякую, але я б веліла, щоб взагалі тих заручин не було.

- Вас примушують вийти заміж?

В цю мить ми зупинилися. Я подивилася в його сумні очі:

- Скажімо так: мій брат знайшов важелі впливу на мене. Найбільше дивує Георг, він знає про моє небажання виходити заміж і все одно наполягає. Як думаєте навіщо це йому?

Тут принц важко видихнув та продовжив йти, тож я змушена була теж продовжити ходьбу, хоч так хотілося залишитися на місці:

- А чому ні? Ви  - красива, розумна, молода, не боїтеся виказувати свої думки. Може він закохався.

Після цих слів я засміялася. Приємно, що Мартін вважає мене красивою та розумною, хоча може він це усім дівчатам каже, треба буде запитати в Едмона. Він не був схожий на розпещеного принца, але, можливо, тільки відмінно вдає з себе правильного. Якщо згадати нашу першу зустріч, то він зовсім не походив на такого простого яким є зараз. Перебираючи лілію в руці, я продовжувала сміятися: