Глава 6

Мартін Аквінський

Після вчорашнього балу, який трохи затягнувся, ніяк не можу зібратися з думками й активно брати участь у нараді. Нарешті обговорили державні питання і вона скоро закінчиться. Залишалося виступити двом радникам, які звернулися з особистими питаннями. Першим побажав взяти слово герцог Георг  Ларбет:

- Я маю честь запросити всіх вас до мене в маєток, де у неділю відбудеться урочистий бал з нагоди моїх заручин з герцогинею Аделіною Вінсноу. Офіційні запрошення отримаєте пізніше. А також, зважаючи на це, прошу короля Теодора дозволити моїй нареченій до весілля проживати у палаці у гостьовому крилі.

Моєму здивуванню не було меж. Аделіна Вінсноу, яка ще вчора терпіти не могла герцога, виходить за нього заміж. Напевно цей шлюб не є бажаним для неї, але малоймовірно, що хтось цікавився її думкою. Вона звичайно заслуговує когось кращого ніж старий буркотун Георг, але що поробиш, така вже в неї доля. Зовсім вони не пасують одне одному як пара. Зважаючи на його характер, герцог напевно помститься дівчині за той ляпас. Батько весело схвалив:

- Вітаю із заручинами, щасливого подружнього життя. Щоб не ходили різні плітки, й справді буде краще якщо вона поживе у гостьовому крилі. Я дозволяю.

Залою пролунали привітання, проте у мене не виникло жодного бажання вітати герцога і я тактовно змовчав. Шкода дівчини, дістанеться їй ще від нього. У шлюбі демонструвати свій характер не буде. Коли всі стихли почав виступати граф Чарльз Ілверійський:

- Цими днями до мене випадково потрапив лист, адресований його Величності. Я  звичайно б не смів читати особисте листування, але  подумав, що то один з тих листів, які пишуть селяни, на які ми даємо відповідь. Вважаю, що його зміст має знати кожний у цій залі, адже йдеться про інтереси держави. З тексту листа зрозуміло, що у нашого шановного короля є позашлюбний син від графині Олівії Лондковської. Вона наполегливо просить визнати сина та надати йому права принца і спадкоємця, адже він уже повнолітній й судячи зі змісту живе при дворі. Але у листі не вказано ім`я, тож Ваша Величносте, будьте так ласкаві озвучити нам хто ваш позашлюбний син? 

Сказати що я шокований, це нічого не сказати. Звичайно я знав про таємні стосунки батька з графинею, які тривають уже багато років, але те, що у мене є брат виявилося справжньою несподіванкою. У залі запанувала абсолютна тиша, усі погляди були прикуті до короля, який сповнений люті, словесно накинувся на графа:

- Та що ви собі дозволяєте? Я не зобов’язаний ні перед ким звітувати, а тим більше визнавати бастарда. Чи можна стверджувати, що написане у листі правда? Такий лист міг написати будь-хто, навіть звичайна селянка може таке сказати, але чи не буде це брехнею? Де гарантії, що його написала саме графиня Олівія Лондковська?

Напруга в залі наростала. Усі з цікавістю спостерігали за діалогом, але поки ніхто не смів втручатися. Граф з упевненістю продовжив:

- Невже ви думаєте, що я не пересвідчившись у правдивості написаних тут слів, озвучував б таке? Лист потрапив до мене від її слуги, який не зрозумів, що це особистий лист і поставив його як державний, а читати такі листи - мій обов’язок. Графиня все підтвердила, проте ім`я сина розкривати відмовилася. Дуже просила, щоб цей лист залишився таємницею, але зважаючи на інтереси держави я цього зробити не зміг.  

Король швидко підвівся, змушуючи цим жестом підвестися усіх присутніх:

- Те, що написано в листі неважливо, і не можна вірити у правдивість слів графині. Будь-які діти народжені поза шлюбом є байстрюками й спадкоємцями бути не можуть. У вас є спадкоємець престолу – це принц Мартін, майбутній правитель, а решта нікого не має турбувати.

Сказавши це, він поспішно покинув залу, яка наповнилася голосами. Трохи прийшовши до тями я взяв листа та прочитав його рядки: 

«Шановний королю Теодоре, мій коханий!

 Моє серце крається, коли бачу як наш син незаслужено позбавлений батьківської любові. Проявивши себе як вмілий лучник, чудовий фехтувальник та вправний боєць, він є гідним наслідником. Неодноразово доводив свою вірність вам та країні, всі завдання та обов’язки покладені на нього виконував бездоганно. Ще раз наполегливо прошу визнати нашого сина принцом та спадкоємцем престолу, оскільки він має на те право. Не позбавляйте його своєї уваги та привілеїв. 

Завжди ваша, Олівія».

 Це був дуже особистий лист з коротким, але змістовним текстом. Судячи з реакції батька, все написане в ньому – правда. Але хто ж він? Хто мій брат? Я маю це негайно дізнатися. Покинувши залу, де виникли суперечки та обговорення, які слухати не міг, помчав до батька вимагати пояснень. Влетівши у кабінет, побачив короля. Він стояв з бокалом вина у руці, та наказав усім слугам залишити нас наодинці:

- Батьку, це правда, що у мене є зведений брат?

Почувши таке питання він строго поглянув на мене та невдоволено буркнув:

- У тебе є лише сестра Глорія, більше нічим не переймайся.

- Як тут не перейматися? Виявляється у мене є брат, а я навіть не знаю хто він. Він – моя кров, я б хотів з ним познайомитись, потоваришувати, брат би став моєю підтримкою та опорою. Коли прийде час, я б зробив його своїм радником і ми б правили державою. Зустрічалися б сім`ями, влаштовували б пікніки, ділилися б таємницями. Мені потрібен мій брат.

Слухаючи мої доводи, батько ще більше похмурнів. Ковтнув трохи вина, а потім, випивши його повністю, подивився мені в очі і промовив:

- А ти не припускаєш, що твій брат захоче стати королем? Яка доля тоді тебе чекає? Він дуже амбітний, аж надто Олівія, яка може вплинути на нього. Байстрюк не може правити, але якщо тебе не буде, то він прямий нащадок. Я хвилююся за твою безпеку, ти й так нехтуєш охороною, часто ходиш без неї. Визнання його своїм сином зробить вас суперниками, хоча за правом спадкування ти маєш стати королем.