Ставка на принца

Глава 5

 До кімнати зайшла Лукреція:

- О, ти вже поснідала! Я зібрала усі речі, все готове до поїздки. Ну як там герцог? Просив вибачення?

Ох, Лукреціє скільки ж усього ти не знаєш. Не звикла мати від неї таємниці, але одну вирішила зберегти:

- Просив, але так, що я виходжу за нього заміж. 

- Як? – великі зелені очі покоївки від здивування зробилися ще більшими, – ти ж ненавидиш його.

- Мейсон постарався.  За тиждень заручини, а за сім – весілля. Розпаковуй речі, ми залишаємося тут. Мені необхідна твоя допомога, я надіюся ти не проти пожити в палаці.

Лукреція схвально похитала головою:

- Так, звісно я залишуся. І ти так просто погодилися? Це не схоже на тебе.

- Звичайно не просто. У нас є сім тижнів щоб зірвати це весілля. Вибач, поки більше сказати не можу. Будь ласка, знайди Едмона, нехай прийде до мене.

- Якого Едмона?

- Ой, забула тобі сказати. Наш Едмон, той що жив з нами у замку тепер працює тут слугою принца.

Лукреція неабияк здивувалася. Ця новина схоже розвеселила її, тож вона поспішила на його пошуки. Очікуючи на них, вирішила помилуватися краєвидами і підійшла до вікна. На жаль, воно не виходило в сад, тож дивитися особливо не було нащо. Несподівано у кімнату увірвався Руперт зі своїми звинуваченнями:

- Ти безсоромна дівка, вирішила обкрутити мого батька? Вискочиш за нього заміж і надієшся що швидко станеш молодою вдовою. Знай, наших грошей тобі не бачити, вони всі будуть мої. 

Такі звинувачення обурили мене, проте я вирішила використати Руперта у своїх цілях:

- Я не приховую, що не маю бажання брати шлюб з вашим батьком. Ви я бачу теж проти цього весілля. Згідно із законами королівства, я повинна вийти заміж за того, кого вибере мій брат, тож добровільно відмовитись я не можу. Замість того, щоб звинувачувати мене, нам краще об`єднатися і зірвати це весілля. 

- Маєте якусь ідею? – чоловік зацікавився. Я бачила це по хитрому блиску у його очах і намагалася здаватися переконливою:

- Є декілька, але сказати поки що Вам не можу. Для їх втілення необхідна певна сума коштів.

- Таки не помилився щодо тебе, гроші потрібні, – Руперт спалахнув гнівом, але я спокійно підтвердила:

- Краще зараз пожертвувати певною сумою коштів, ніж згідно з вашою теорією, потім, коли народжу спадкоємців, відберу у вас усе. Ваш батько сам сказав що позбавить вас спадку, думаю мені переконати його в цьому буде не складно.

- Ах, ти -, продажна шкура. І скільки ти хочеш?

Я, не поспішаючи, підійшла до столу та на аркуші паперу написала завітну суму. Поглянувши на неї, синочок ще більше розлютився:

- Ого, чималі кошти. А не забагато буде? І де гарантії що ти дотримаєш слова?

- Щоб переконати мого брата, малою сумою не обійдешся. Якщо я не дотримаю слова, і все ж таки вийду за вашого батька, то поверну удвічі більше коштів. Ну то як, домовились?

- Я дам наполовину менше.

- Ні, рівно стільки, скільки я написала. Хіба це великі кошти в порівнянні з тими, які можете втратити? 

Трохи замешкавшись, Руперт погодився і через декілька днів пообіцяв принести гроші, їх йому треба було підготувати. Покидаючи мою кімнату, він злісно подивився на мене. Склалося таке враження, що готовий вбити на місці. Я його розумію, є за що. З мене вийшла непогана шантажистка, тільки б приніс гроші, бо без них і справді доведеться виходити заміж за герцога.

 По обіді вийшла відпровадити Мейсона з Деборою, хоч і образа на брата залишалася дуже великою. Взявши з нього слово, що він подбає про школу та не закриє її, трохи заспокоїлася. Здавалося Дебора радіє, і навіть не намагається приховати цього. Нарешті позбулася мене і стане єдиною пані вдома, повноцінною володаркою. Попрощавшись з ними зайшла у свою кімнату, не хотілося нікого бачити. Серце наповнилося смутком та пустотою. Важко жити в світі де ти нікому не потрібна. 

Ввечері прийшов Едмон. Мені необхідна його підтримка, але попросити відразу я не змогла, тому спочатку ми розмовляли про минулі роки. Виявляється він служить у принца уже три роки і за цей час добре вивчив його звички та вподобання, що не могло мене не натішити. Розмова була щира, немов не пройшло стільки років. Набравшись сміливості Едмон запитав:

- То ти справді виходиш заміж за герцога Георга? Мені сказали його слуги. 

Вдихнувши новий ковток повітря я продовжила болючу тему:

- Цього хоче мій брат, він практично силою видає мене заміж, я не маю жодного бажання. Це, мабуть, найгірше, що могло трапитися.

- Не найгірше. Найгірше – це коли ти когось кохаєш і не можеш бути з тією людиною.

Поглянувши на свого співрозмовника, я зрозуміла, що хтось проник у його серце. Він так сумно похитав головою та заховав погляд донизу, що не зрозуміти це практично неможливо. Вирішивши все з`ясувати, запитала:

- І хто твоя обраниця?

Враз Едмон зашарівся, поспішно вимовляючи нечіткі слова:

- Що? А хто казав, що вона в мене є?

- А тут не треба нічого казати. Твої очі промовляють за тебе. Може розповісиш?

- Наше кохання одразу приречене. Вона – маркіза Елайза Бінтон, а я простий слуга. Кохана запевняє, що для неї це не важливо, погодилася вийти за мене заміж, але я ніяк не наберуся сміливості попросити її руки у її батька. У мене ж нічого немає: ні титула, ні багатства, ні власного житла. Хто я, а хто вона. Ми з різних світів і разом нам не бути.

Едмон розповідав з таким жалем у голосі, що мені його стало дуже шкода. Як би ганебно це не було, але я вирішила скористатися ситуацією на свою користь. Граючи на почутті кохання, якомога ніжніше промовила:




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше