Глава 4

Коли зайшли до столової, там уже був герцог. Мейсон розщебетався, яка це честь спільно снідати, на що Георг відповів:

- Тепер разом снідати будемо частіше. Познайомтеся - мій син Руперт, його дружина – Агнес, мої внуки Себастьян та Леонард.

 Всі вдали, що раді знайомству, але по натягнених усмішках було видно, що їм просто байдуже на нас. Поглянувши на Руперта, відмітила схожість з його батьком. Така ж масивна статура, такі ж сірі очі, легка щетина на бороді та русяве волосся. Його дружина і діти років десь десяти та семи теж не відрізнялися тонкою поставою. У зовнішності Агнес виділявся якийсь аристократичний шарм. Мовчазна і задумана вона прокручувала локони свого чорного волосся. Після кількох обмінів люб’язностей ми сіли за стіл. У голові стола розмістився Георг, ліворуч від нього Руперт, Агнес та їхні діти. Ми сіли навпроти: Мейсон, Дебора і якомога далі від герцога я. Спілкуватися з ними не було жодного бажання.

Розмова  здебільшого велася на нейтральні теми, я ж сиділа мовчки, відчуваючи на собі важкий погляд Георга. Коли принесли десерт, герцог урочисто взяв бокал з вином у руки, підвівся і виголосив тост:

- Вип`ємо за важливу подію. Я прийняв рішення пристати на пропозицію Мейсона і поріднитися з вами, тож я одружуся з  герцогинею Аделіною Вінсноу. Заручини проведемо через тиждень, а весілля зіграємо одразу після весілля принца, негоже його випереджати.

Я сиділа шокована цією новиною. Мене наче вдарило блискавкою, до голови підійшла гаряча кров. Це була ніби розмова не про мене, я не могла повірити в почуте. Так ось чому Мейсон взяв мене до столиці, в цьому була його вигода. Я вже було повірила у братську любов. На щастя першим заперечив Руперт:

- Але батьку, при всій повазі, навіщо вам одружуватися?

- Я хочу спадкоємців. Коли Аделіна народить мені сина, а може і не одного, а надіюся вона буде плодовита, ще подумаю, хто успадкує моє майно. Якщо ти не виправишся, то, можливо, я і зовсім позбавлю тебе спадку.

Почувши це, Руперт знавіснів:

- Але ви не можете, я ж ваш єдиний син, ваш первісток.

- Не кажи мені, чого я не можу. Я вже прийняв рішення, у тебе є шанс змінитися. Час до весілля, Аделіна проведе в палаці, негоже моїй нареченій повертатися до Віденсбурга. 

Тут я не витримала, нарешті впоравшись з шоком, змогла промовити хоч щось:

- У цьому немає потреби, весілля не буде, я не вийду за вас заміж.

Почувши таке, Мейсон гнівно зиркнув на мене, а Георг і зовсім перейшов на крик:

- Не зміг ти, Мейсоне, виховати свою сестру. Це відколи жінкам дозволено говорити? Нічого, от станеш моєю дружиною, я виб`ю з тебе цю непокірність, люблю ламати людей. Ми будемо жити у моєму будинку. Справа жінки не потребує розуму, бавити наших дітей - от твоє завдання. Будеш сидіти вдома і чекати мене. Моя дружина не говоритиме багато й виконуватиме те, що я забажаю.

- У такому випадку вам потрібна лялька, а не я. Я ніколи не вийду за вас і ніщо не змусить мене передумати. 

Після таких своїх слів я вибігла з кімнати. Почула виправдання Мейсона, щось про моє хвилювання, слова з вибаченнями. Брат пішов за мною, та я вже добігла до своєї кімнати, хотілося заховатися там. Гучно відчинивши двері, Мейсон увірвався до моїх покоїв. У мене з очей котилися сльози. Я плакала дуже рідко, тож побачивши таку картину, він трохи охолонув:

- Аделіно, навіщо ці сльози? У твоєму випадку герцог Георг - найкращий варіант. Багатий, статний, при посаді, важлива персона при дворі, друга людина в державі після короля. У твоїх роках вийти заміж складно, а тут вважай усміхнулася фортуна. Не хочу тобі нагадувати, але ти не маєш вибору. Я, як твій опікун, вирішую за кого вийдеш заміж, з цим нічого не поробиш, такі закони держави. 

- Я вийду заміж тільки за кохану людину, - крізь зуби процідила я. На що Мейсон тільки розсміявся.

- І хто та людина? Чи зустріла ти його? Невже ти віриш у кохання? Я вважав тебе розумною дівчиною. Якщо ти досі не покохала, то вже й не покохаєш. Шлюб за домовленістю - це все, що тебе очікує. Чесно кажучи, кавалерів у тебе ніколи не було, жодний юнак не просив у мене твоєї руки.

- Може це тому, що ти не виводив мене у світ, не знайомив з людьми на балах, ніхто ж мене не знає.

- Аделіно, припини. Герцог найкращий для тебе. Хтозна, якщо ти так бажаєш кохання, може колись і його покохаєш.

Від цих слів мені стало смішно:

- Якщо ти вирішив позбутися мене, то видай за когось іншого. За кого завгодно, тільки не за герцога. От хоча б за Алана Лондковського, - запропонувала першого, хто спав на думку. Проте братові моя пропозиція не сподобалася: 

- Мені не потрібно просто видати тебе заміж. Після вашого одруження Георг обіцяв дати мені посаду при дворі, місце в сенаті. Кращої партії за нього для тебе немає. Хіба що був би принц, але він уже заручений.

- Вирішив продати мене так? – крізь сльози тихо проговорила я. Мейсон ніби подобрішав:

- Ну чому одразу продати? Успішно видати заміж. Якщо ти не погодишся, я закрию твою безцінну школу і ті вишкребки опиняться на вулиці, їм ніде буде навчатися.

Він добре знав моє ставлення до школи й вирішив це використати. Намагаючись не показувати свого хвилювання, ствердно заявила:

- Ти цього не зробиш.

- А хто мені завадить? Ти не маєш прав, ти безсила.

Не хотілося вірити у таку реальність. Це ж яким треба бути циніком, щоб насильно видавати свою сестру заміж та ще й шантажувати дітьми. Не мала бажання навіть дивитися на нього після такого. Раптом у думці виникла божевільна ідея:

- А якщо принц Мартін? Якщо я вийду заміж за нього?

Мейсон тільки розсміявся:

- Спустись з небес. Він заручений з принцесою. Мартін ніколи й не гляне на тебе.