Глава 3

На превелике щастя, то був не герцог Георг, а принц Мартін. Помітивши мене, він з насмішкою промовив:

- Ви тут вирішили заховатися від нахабних кавалерів?

- Принце Мартіне, - швидко схопившись на ноги, вигукнула я.- Ви все бачили?

- Як ви дали ляпаса герцогу? То майже всі бачили, нова тема для розмов. Нарешті облишили мене обговорювати.

- Я знаю, вчинила не найкраще, але не змогла стриматися.

- Ваша витівка неабияк мене потішила, урізноманітнила цей нудний вечір.

Безтурботно сівши на лавку, принц рукою показав мені зайняти місце поруч, що я й зробила. Він продовжував говорити:

- Чесно кажучи, вам, мабуть, вдячні десятки дівчат, з якими герцог поводився схоже, тільки вони не насмілилися зробити те, що зробили Ви. 

Інформація про десятки дівчат мене насторожила. Турбувало, що тепер Мартін думатиме, ніби я невихована провінціалка.

- Я не терпітиму такого ставлення до себе.

-А ви більш сміливі, ніж були вранці.

- А ви більш одягнені, – буркнула я й одразу прикусила губу.. Це ж треба було таке ляпнути… Розмовляю із самими принцом і знову ганьблюся. На мій подив він не розсердився, а лише розсміявся. Я поспішно виправилася, – вибачте, ми не з того почали. Забудьмо цю ранкову ситуацію і познайомимося заново. Я - Аделіна Вінсноу.

Принц підхопив мою гру, взяв мою руку, поцілував та представився:

- Мартін Аквінський. Отже, ви нагороджуєте кавалерів ляпасами, тому не часто відвідуєте бали.

- Тільки нахабних. Мій брат боїться, що я зганьблюся, мабуть, тому не представляє мене вищому світу. Його побоювання здійснилися, але, чесно кажучи, якби ситуація з герцогом повторилася ще раз, я зробила б так само.

При легкому місячному світлі змогла розгледіти невеличке здивування на обличчі принца. Він з насмішкою промовив:

- Брат, наче злий дракон, зачинив вас у високій вежі, а ви чекаєте, коли врятує чарівний принц?

- Щось таке, шкода, що сьогодні на одного чарівного принца стало менше, він заручився.

Сама не очікувала від себе такої зухвалості, проте, з іншого боку, він і справді чарівний. На щастя, принц не розсердився на мене, а лише хитро подивився:

- Якби він знав, що вас необхідно рятувати, то неодмінно зробив би цей подвиг. Ваш батько не проти такого втручання у ваше життя брата?

Згадка про батька розчулила моє серце:

- Наші батьки померли, коли мені було дванадцять років. Відтоді Мейсон мною опікується.

- Вибачте, мабуть, важко це згадувати.

- Так, але, дивлячись на зорі, вірю, що батьки бачать мене з небес. Знаю на небі зірки, планети та інші космічні тіла, але віра в це дає сили жити далі.  

Великі карі очі принца стали ще більшими, його зіниці розширилися:

- Аделіно, ви ще й астрономією цікавитися?

- Не тебе, щоб дуже. Просто читала декілька книг з астрономії своїм дітям.

Голос принца змінився, став дещо хриплим і стурбованим:

- У вас є діти?

- Діти у школі. Я вмовила Мейсона відкрити школу для бідних дітей, які не можуть собі дозволити платне навчання. Там ми даємо базові знання, але все ж краще, ніж нічого. До нас приходять і дорослі, нікому не відмовляємо у навчанні. Навчаємо граматику, лічбу.  Вчителів не вистачає, у нас обмежений бюджет, доводиться платити вчителям з власних коштів, тож я також викладаю уроки. Я так до них звикла і полюбила, що називаю своїми.

- Я вражений. Ви платите з власних коштів?

- Ну, в мене вони не дуже великі, але я краще не куплятиму чергову сукню, чи чергові прикраси, у мене ж їх і так багато, а гроші віддам на добру справу. – Розповідаючи це, в голові майнула думка, що принцу не цікаво слухати про мою школу, Мейсон завжди лютує, коли я говорю про неї. - Ой, вам, мабуть, не цікаво слухати про школу, й тема не годиться для розмови на балу. Ви не подумайте, я добре обізнана у сфері етикету. Найкраще підійде розмова на нейтральні теми, про погоду наприклад. Чудова сьогодні була погода, як вам здається?

Ну, знову? Що я щойно що сказала? Мені й справді треба сидіти вдома. На щастя, Мартін знову усміхнувся і відповів.

- Так, погода була гарна. Ви справді думаєте, що мені цікава розмова про погоду, яку вже обговорюю напевно десятий раз за сьогоднішній вечір? Про школу цікавіше. Знаєте, я ніколи не ходив до школи, у мене були приватні вчителі.

Отак легко і невимушено розповідав історії з дитинства, комічні ситуації, про неуважність на уроці та перші двійки. Я сміялася та веселилася, жваво підтримуючи розмову. З ним було цікаво та легко, теми для розмови самі себе знаходили. Мартін виявився чудовим співрозмовником. Час непомітно спливав, не знала, скільки ми ще б так просиділи, якби принц вчасно не схаменувся:

- Вже багато часу минуло, я зовсім забув про бал, мене, напевно, вже шукають. Ви дозволите супроводити вас до зали? Все ж таки тут темно, хоч це і є моє улюблене місце в саду.

- Так, звичайно.