Глава 2

Непомітно для себе дійшла до своїх покоїв. Щоки аж пашіли від нервів, сама не розуміла, чому так реагувала, нічого ж такого не сталося. Чи сталося? Не гоже бачити напівоголеного хлопця незаміжній дівчині. Відчинивши двері, побачила Лукрецію, яка заклопотано витягувала зі скрині мою вечірню сукню. 

- Де ти була? Вже всі зашукалися. Виділили загальну ванну кімнату, Дебора вже помилася, твоя черга. На жаль, не можу піти з тобою, буду одягати герцогиню, та, коли закінчу, прийду до тебе.

Не давши промовити й слова, вона провела мене до ванної кімнати, у якій уже були мої речі, та квапливо залишила приміщення. Не знаю, скільки я там пробула, але, закінчивши водні процедури, попрямувала до кімнати. Служниці ще не було, тож я почала одягатися на бал сама. Згодом з`явилася Лукреція, допомогла мені одягнути пишну бежеву сукню з тугим корсетом, прикраси, зробила зачіску та макіяж. Розповідала про якісь придворні плітки, що вже встигла почути, проте я її не слухала. Мої думки заполонив той незнайомець. Надіюся, не зустріну його на балу, а то знову засоромлюся. Хоча насправді, бажала його побачити. 

Почувся стук у двері. Зайшли Мейсон з Деборою та забрали мене на бал. Світлий зал був наповнений квітами, свічниками, по центру звисала масивна люстра з палаючими свічками. Особливої помпезності надавали майже на всю стіну вікна зі звисаючими гардинами, сходи, які застелили червоними килимами, та трон, що розмістили внизу з трьома менш розкішними стільцями. Багато гостей зібралося у залі. Леді красувалися пишними кольоровими сукнями, строкатими опахалами, дорогими прикрасами, а джентльмени -  строгими фраками та костюмами. Мейсон залишив нас та пішов проводити світські розмови до незнайомих мені джентльменів, а я з Деборою мило розмовляла у кутку, уважно розглядаючи аристократів. Через деякий час нарешті вийшов чоловік у синьому фраці та оголосив:

- Вітайте! Його величність - король Ландонії Теодор Аквінський та королева - Маргарет Аквінська.

 На найвищій сходинці з`явилися правителі. Високий та статний король галантно подав руку королеві й вони поважно спустилися сходами. Мою увагу привернула надзвичайно красива бордова сукня королеви, обшита гіпюром та коштовними каменями, що перегукувалися з камінням на її діадемі, яка прикрашала чорне волосся. Образ доповнювали рубінове кольє та перстень.

 Її супутник одягнувся у костюм в тон сукні, з масивними жовтими ґудзиками. На грудях піджака були нашиті ордени. З-під корони виглядало темне, покрите сивиною волосся. Своїми великими карими очима він оглянув присутніх у залі та виступив з невеликою промовою. Попри його дзвінкий голос, розчути кожне слово не вдалося, оскільки перед нами весело перемовлялися жіночки, проте кінець промови я чула прекрасно, монарх сказав:

- Я оголошую заручини мого сина, принца Ландонії, Мартіна Аквінського та принцеси Руднезії - Жозефіни Лямонді. Весілля відбудеться рівно через сім тижнів від сьогодні. Привітайте майбутнє подружжя!

Зал наповнився гучними оплесками. На найвищій сходинці з`явилися наречені. Через те, що вони йшли за руки збоку сходів, принца роздивитися не змогла, цьому завадила висока зачіска аристократки, що стояла попереду, проте принцесу бачила відмінно. Юна, світловолоса принцеса з блакитними очима та блідою шкірою, гордо спускалася вниз.  Пишну жовту сукню з відвертим декольте прикрашало кольє в тон з діадемою. Мою здогадку підтвердили говіркі жіночки, зазначили, що принцесі шістнадцять, або сімнадцять років.

 Коли наречені опинилися біля короля, нарешті змогла побачити принца. Його костюм такого ж кольору, як і королівський, проте фасон дещо інший. Піднявши погляд на обличчя принца, була ошелешена, впізнала в ньому ранкового незнайомця. Я відчула, як на моїх щоках витанцьовував легкий вогонь.

 Король сів на трон, ліворуч від нього – королева, а праворуч на стільцях – наречені. Почалося їх вітання. Гості вишукувалися у чергу, підходили та вручали подарунки. Мейсон десь зник, тому ми продовжували стояти в стороні. Нарешті, коли він з`явився, ми зайняли свою чергу.  Наближаючись до принца, я ще більше хвилювалася. Раптом майнула думка: я завтра поїду і, мабуть, вже ніколи його не побачу, а те що сталося, змінити не можу, тож досить перейматися. Вмить полегшало, тож коли ми вручали подарунки, почувалася впевненіше. Нас представили:

- Герцог Мейсон Вінсноу з дружиною Деборою та сестрою герцогинею Аделіною Вінсноу!

Мейсон коротко привітав наречених із заручинами, слуги забрали подарунки, наречені схвально кивнули. Все відбулося згідно з традицією, жінкам належало мовчати, тож я з Деборою розкланялися у реверансі. Поглянувши на принца, спіймала на собі його погляд та легку усмішку. Стало зрозуміло - він мене впізнав. У відповідь усміхнулася йому та злегка нахилила голову. Наші погляди зустрілися і ніхто з нас не мав наміру його відводити, наче гралися, хто перший це зробить. На жаль, довелося мені, оскільки ми розвернулися та попрямували у глиб зали. На своїй спині відчувала палкий погляд принца, але не насмілилася подивитися, щоб це перевірити.

Коли вже всі гості привітали наречених, розпочалося смачне частування і бал. Першим танцем його розпочали принц з принцесою та король з королевою під повільну музику. Ніхто не зводив очей з танцюючих пар. Для себе я відзначила, що принц з принцесою не мали вигляд закоханих, трималися якось віддалено, напружено, холодно, жодного разу не посміхнулися й не розмовляли між собою, хоча, можливо, їх сковували сотні прикутих до них очей.

 З початком нового танцю джентльмени почали запрошувати дам. Мейсон знову пішов вирішувати свої справи з аристократами, так і не запросивши до танцю Дебору, чому я була надзвичайно рада, бо стояти в самоті не хотілося. Ми спостерігали за танцюючими парами та час від часу перемовлялися. До нас підійшов молодий джентльмен зі світлим волоссям та темними очима: