Глава 42

Мелісса

— Кирило, мені зараз взагалі не до розіграшів! Скільки можна знущатися? — обурилася від надлишку потрясіннями. — Ти і Ваню втягнув.

Обманом! Лише так.

— Нікого не впізнаєш? — без пояснень показав униз рукою.

Опустила очі на собачку, врятовану нами на магістралі. Її забрали того ж дня, що і Мачо. Собачка виляла хвостом і від Кирила не відходила.

Все могло б здатися сповна мило. Могло б. Лише неув'язка вийшла.

— Але навіщо? — з жалем поглянула на те, що звикає до тигра довірлива тварина, — Чергова хитрість? Собачка ж тобі не потрібна.

Зовсім недавно хотів вигнати її в ліс і навіть помислити не міг завести у себе. Так мені і сказав. Добре запам'ятала.

Кирило сів навпочіпки і звернувся не до мене.

— Жужа, відповідай сама, ти потрібна мені чи ні?

Собачка прихилила голову до коліна Кирила, реагуючи на кличку. Ми в притулку не називаємо нікого по іменах. Для папуги зробили виключення. А у нього вона раптом Жужею стала.

Додумався ж так назвати!

— Входь на перевірку, — потягнув мене до себе, — Приїхала, нарешті, і за дверима стоїш.

Заштовхнути себе не дала.

— Все дуже дивно, Кирило, — для будь-кого так здасться, — Для чого ти…

Замовкла на півслові. Прислухалася. У Кирила хтось є в квартирі. Подумала спочатку, що один, не рахуючи собачки.

Голос став голосніший, викрикуючи лайки:

«Бий Кир-рила! Так його! Вмаж м'ячем, як слід!!!» 

Більше запрошення не потребувала. Відштовхнула з дороги господаря, і разом з собачкою побігла на голос. Знайшла свого улюбленчика в новому будиночку-клітці, який стояв посередині просторої кімнати.

Видно, що місце ніхто йому не виділив. Просто занесли і поставили де попало.

Кинулася до своєї пропажі, не довіряючи власним очам.

— Меліс-са, там Мачо, — проворкувала папуга, ударяючись дзьобом об прути.

Швидше відкрила дверці. Підставила вперед долоні. Мачо забрався зверху, і тоді витягнула назовні, оглядаючи з усіх боків. Пір'я поламане, частково злиняв, вигляд зовсім кепський. Він злякався і боровся, склала попередню оцінку. Ваня точніше визначить.

Кирило підійшов до мене, собачку взяв на руки, але на папугу поглядав, як і раніше. Доброта і близько не валялася. Першим не заговорював, чекаючи моєї реакції.

Все сходиться.

Обох вихованців забрали в один день. Знайти і підіслати замість себе любителя папуг, що вселяє довіру, для нього не проблема.

— Я знала, що ти злився на папугу, — кинулася зі звинуваченнями, — Для чого забрав з притулку? Тримав у себе, лякав і вичікував, коли я переживу потрясіння. А потім заманити мене сюди. Що я, по-твоєму, повинна тобі сказати?

Якщо все так і є, то вчинок жорстокіший, ніж навіть спiр.

Тоді він не знав мене, але зараз же, зараз розумів.

— Ти повинна мені сказати... хмм. Дай подумати, — примружився, натискаючи уважним поглядом. — Сказати так! Як же пощастило, Кирило, що ти встиг знайти і викупити Мачо. Ти привіз його годину тому до нас додому і не став ризикувати нахабною птицею. Щоб не дай бог, таке диво комусь, окрім нас з тобою, не дісталося. Самі терпітимемо нахабу.

— Вигнати заср-ранця!

Мачо теж висловився.

— Ось! Ось! Виганяє з мого ж дома, — гнівно потрусив вказівним пальцем перед дзьобом, — А я радів як недоумкуватий, коли відшукав його.

— Адже слово твоє повторив, — пом'якшила суперечку тигра з Мачо.

— Незабаром і не такому навчу. Знатиме, хто тут головний, — поважно заявив Кирило, не залишаючи сумнівів, що розлучатися з папугою не збирається.

У мені все сколихнулося.

Забрав врятовану собачку, міняючи свої звички. Та я і так була близька пробачити, а побачивши старання, тим більше б не встояла.

Проте з Мачо зовсім інше...

Повернув заради мене, і лише заради мене.

Ой! Розчулилася, упускаючи найважливіше.