Глава 41

Мелісса

В поїздці до притулку тварин Ваня поводився дивно. Навіть не закривав вуха, як бувало останнім часом, коли я скаржуся, що тигр зовсім знахабнів.

Ніякої совісті у нього, ненаситного!

То бігав за мною, кохаю не можу, сильна потрібна і шанси випрошував. Лише образа почала танути... Ну що я зроблю, якщо сама не можу без нього.

Так от, третій день тиша. 

Батько один раз нас забрав з Ванею після конференції, їхав тоді додому по дорозі. Наступного дня приготувалася давати відсіч. Нікому!

Вчора чекала дати відсіч, потім розібратися, в кінці вже хоч би побачитися. Знову ні слуху ні духу.

— Ну то хіба так поступають? Він же знову мене обдурив?! — мені складно стримувати емоції, рвуться через край, Ваня свідок.

— Годі вже, Меліс. Заспокойся. Обійдеться якось, — пробурмотів собі під ніс, хоч би слова інколи змінював для підтримки. Мачо і те більше використовує виразів.

Швидше б до мого улюбленчика добратися. Коли мені погано, особливо за ним сумую. І у мене є для Мачо новина.

Увійшли до притулку з тим же настроєм. У мене перед очима — Зарiна, хапає тигра гадючими лапами. Ваня все також замкнений і мовчазний. Буває, що на нього находить, але зі мною частіше, навпаки, розкріпачується і забиває голову своїми науковими досягненнями.

— Поглянь по записах, кого забрали та скільки новеньких, — вимовила Ванi на ходу під підозрілу тишу, — А я піду корм готувати. Спочатку лише курагою пригощу свого кращого хлопця.

Полізла в сумку під оклик напарника. Почекає зі своїми питаннями. Всю дорогу мовчав і прокинувся. Є справи першої важливості.

Дістала пакетик і прошла до кута кабінету приймання. Стіл стоїть на місці. Провела долонею по поверхні, змахуючи пил.

Клітки немає!

Обернулася і обвела очима уздовж всіх стін у пошуках, куди переставили. Все на місцях. Окрім Мачо!

Ось чому тиша здалася підозрілою.

Папуга завжди зустрічав мене і кликав:

«Меліс-са, Меліс-са, там Мачо», — це він так вказував, куди до нього йти.

— Де папуга? — все ще сподівалася, що він десь тут, в притулку, але голос затремтів.

— Меліс, я хотів раніше сказати, але думав…

Про що він думав, взагалі не зрозуміла.

Висмикнула з рук Вані журнал із записами і пробіглася по рядках. Два дні тому Мачо забрали. Просто дата і час дрiбним почерком. Це все, що залишилося від мого улюбленчика, якого я мріяла забрати. Більш всього я боялася... боялася прийти сюди і не знайти його. Відмічено також три собаки в різні дні.

Ще трошки залишалося батько дотиснути. Востаннє він сказав: «Треба подумати», а до цього було: «Ні в якому разi». Проте домовилася з Дашею, що вона доки до себе візьме на якийсь час папугу. Цю новину хотіла Мачо повідомити і замовити автівку для перевезення. Але я не встигла. Запізнилася.

У мене нічого не виходить. Всіх, до кого прив'язуюсь і кохаю — втрачаю.

— Ваня, хто? Ну як? Ти розумієш…

Я безсило сповзла по стіні на підлогу, договорити не змогла, захлинаючись сльозами.

— Розумію, як папуга був для тебе важливий. І він нікого не визнавав, окрім тебе. Меліс, мені дуже шкода.

Ваня намагався заспокоїти, але зовсім не легшало. Для когось папуга просто тваринка, а для мене дуже близька і дорога серцю істота. Мачо був моїм другом, а я... я безмозкою дурепою. Весь тиждень витратила на розбирання з суперечкою, відкладаючи перевезення папуги на потім.

— Як його забрали? Мачо ж чинив опір! — підскочила на ноги, витираючи обличчя рукавом.

— Бос говорив про чоловіка з досвідом спілкування з папугами. Папуга його відлякувала. Але відвідувач лише посміявся, хвалив Мачо. Навіть зрозумів, що лайки футбольні.

Наш бос, серйозний бізнесмен, і великий любитель тварин. Тут у нього внесок в добродійність. У тому, що злісній і жорстокій людині він не став би віддавати папугу, я не сумніваюся. Але за бажанням, можна й прикинутися щирим.