Глава 40

Кирило

— Дай їй час. Може остигне ще, — в десятий раз за тиждень пропонував Марк.

— Ти вже скільки спроб зробив. Скоро зовсім звихнешся із-за Мелісси, — Алексу теж набрид мій постійно пригнічений настрій.

Я втрачаю бiляночку. Про що можна думати.

Відпустити. Забути. Повернутися в тусовку і бурхливе життя. Дівчатка знову пригощатимуть, допомагатимуть розслабитися. Чи взяти і уявити, що суперечка мені приснилася? Прокинувся, а Мелісси вже немає.

Але я не можу без неї прокинутися. Вперше закохався так, по-справжньому, в перший раз добивався і продовжую настільки уперто битися. Це ніби хвороба, від якої без серйозних ускладнень не вилікуватися. Ускладнення точно будуть. Я не дам собі більше слабкості для відчуттів. Більше проходити скрізь стільки мук не стану. Тому чіпляюся з останніх сил за можливість хворіти, але хворіти поруч з нею.

— Отже, не все випробував, — показав друзям, що звихнувся, так і є, — Слова не працюють. Ховається. Суцільне недовір'я. Видно, що любить, але сумнівається.

Після відвідин хом'яка наступного дня ще наближався. Приносив її кохані смаколики. Мелісса віддала при мені подружкам. Пропонував зробити програні курсові, хоча сам в звіриному предметі не тямлю анітрохи. Але знайшов би до кого звернутися. Порушив заборону і чекав її біля будинку з бабцями на лавці. Вони мене вже знають як рідного.

І що?

«Я не хочу знову зробити помилку, Кирило. У мене немає вже довіри».

Ялинки горілі, а як його їй дати? Гіпнотизера до неї привести, чи що.

Потім все більше ускладнилося.

Меліссу з подругами не знайшов. Отримав від дівчат пару ласкавих, і що білянка з Ванею на жаб'ячій конференції. З таким посиланням висловили, роблячи мене винуватим. Сховатися там не вийде, подумав я передчасно.

Облом ударив двічі. Всередину не пустили. А ввечері приїхав батько Мелісси і разом з Ванею забрав на машині, відвезти додому.

Сьогодні повний повтор. Хоч лоб розбий. Дні летять, Мелісса вигадує, як мене уникати. Друзі бачать з боку і намагаються привести до тями.

Встигнуть ще, у мене дозрів новий план.

— Нам терміново потрібно витягнути ботана Ваню із залу конференції, — не дав їм навіть доїсти спокійно на перервi.

— Навіщо тобі він знадобився? Проникнеш замість ботана, а ми його повинні в полон узяти?

— І де тримати його будемо? Мелісса навряд чи такому подвигу зрадіє.

Ось вони якої думки про мене. Кращі друзі, щоб їх. А я ще дивуюся, чому Мелісса чекає від мене поганих вчинків. Я ж лише фігню всяку можу придумати.

Лише не на цей раз!

— Жодного полону. У комп'ютерні ігри переграли? — наїхав на двох майже викрадачів, — Викликати всього лише непомітно для Мелісси.

Ми, чесно, намагалися провернути все непомітно. Самі не лізли. Марк покликав знайомого студента з Айболитів.

Проте вийшло помітно. Ду-у-уже помітно! Для всієї конференції. Ботан, не ображайся.

— Студента Івана Бiлкина ректор викликав для відрахування в свій кабінет!

Випалив голосно підісланий студент і випірнув до нас за двері.

— Ти що, дурень? Просто викликати вистачило б, — зашипів на нього.

— Ну я так, щоб напевно, — виправдався дурень.

Дав посильному запотиличник. Ваньку відкачувати тепер доведеться.

Вибіг він з витріщеними очищами, блідий як крейда. Ох, біда мені з «нашим хлопцем».

Друзям махнув, щоб не чекали, і п'ять хвилин переконував у зворотному, ніхто нікого не відраховує. Для справи викликали.

— Скільки ви ще мене смикати будете? — обурився замість радості ботан. Не відраховують — то хіба не щастя? Все йому не так. — Разом були, постійно допікали побаченнями. Розійшлися, ще гірше стало. На роботі, на навчанні — скрізь лише і слухаю голосіння Мелісси, як по тобі страждає. На конференції зрозуміти професора не дає: то ниє, то зітхає, то скаржиться. Ледве розрив серця тільки що не отримав і знову через вас.

У обуреннях Вані виділив саме головне. Сумує по мені бiляночка, не забуває зовсім. Хай би ще побурчав, прямо слухати приємно.

— Ваня, ми зможемо тобі дати від нас відпочити, але потрібна допомога, — перейшов до причини виклику для відрахування, — Раніше ми таємно зустрічалися, якщо помиримося, будемо явно. І смикати перестанемо.

— Назовсім перестанете? — майже змолився він.

— Часто не діставатимемо точно, — обнадіювати теж не хочеться, а то повірить.

— Тоді що потрібне від мене?

Діловий ботанський підхід. Це по-нашому.

— Хочу Меліссу сильно здивувати і показати, що я готовий змінитися. Коли вона дізнається, все зрозуміє. Зав'язую з тусовками і переходжу на майже осілий спосіб життя.

Ще недавно сам сказав їй, що мені таке скоро не загрожує. Адже вихід можна знайти за бажанням. За бажання — бути з коханою.

Ваня пообіцяв допомогти після конференції, так щоб не зірвався мій план. З відчуттям наближення до подвигу, який безперечно вплине на мою бiляночку, діждався вечора.

Складнощів не виникло. Думав, буде гірше. Звикся швидко і загалом навіть задоволений залишився.

Тепер належало побачитися з Меліссою. На навчання приїхав у відмінному настрої. Друзі зрозуміли це, як звихнувся остаточно і не намагалися рятувати. Обіцяли провідувати інколи в палаті.

Проте я чекав. Чекав, коли Мелісса вийде і... і... діждався іншого.

Ваня без погроз відрахування знайшов мене сам. Симптоми ті ж. Витріщені очі, зблід бідолаха. Шок на обличчя.

Але я ні при чому! Нічого все валити в мій город.

— Кирило, це... ну я про твій план, — через задишку після бігу почав, — Напевно, нічого не вийде.

Шок виявився заразним. Прямо відчув, як від ботана на мене переповзає.

— Як? Тебе жаби там не вкусили? Забув, що я вже все зробив?

— Пам'ятаю-пам'ятаю. Ти молодець, — зачастив він далі, — Меліссi навряд чи буде зараз до тебе. Сталося те, чого вона дуже боялася.

Новини не лізли ні в які ворота. У мої тим більше. Треба пригадати, де я ще окрім спору і нападу Бикових сильно завинив.