Глава 38/1

Мелісса

Ангеліна попросила пригадати кращі події. Перебрала багато чого. Половина не викликала сумнівів в чіткому плані мене, наївну, підкорити. Частина, та, що стосувалася побачень, виглядала сумнівно. Упевненість підірвана у всьому.

Окрім...

— З батьками познайомив. Так і представив своєю дівчиною. Може, це знак?

— Сповна пристойний знак. Навіть відповідальний. Тобі як пояснив? — зачепилася за світлу пляму в каламутному болоті Даша.

— Подякував, що допомогла перед мамою і татом перестати бути телепнем. Його батькам сподобалося, що я скромна... і... — розсіяно замовкаю.

— Знак доки знімається. Пахне ще одним використанням, — спохмурніла Даша.

Щось ще, щось ще.

— Є вчинок не для спору! — злякала подруг, стривожено підскакуючи з дивана, — Собачку зі мною рятував. А потім в притулку допомагав. Звик до всіх тварин, окрім Мачо, і навіть вічно похмурий віслюк прийняв Кирила.

— А далi?

— Потім що?

Подруги поквапили в очікуванні продовження.

— Потім... освідчилась в коханні. І зрозуміла, Він — моя доля.

— В умовах спору було добитися визнання твого кохання? — ледве чутно уточнила Ангеліна, і дивлячись на мене, зрозуміла все без слів.

Влюбити в себе ту, на яку покажуть друзі, так виходило зi слiв гадючої Зарiни.

Даша перервала наші нові повені сліз, поки не потонули.

— Мел, ми можемо багато чого передбачати. Тут відчувати треба. Проти досить доказів і надія на щирість теж є. Ми тобі допоможемо забути минуле. А майбутнє стане таким, як повинно бути. Якось же потрібно далі жити!

— Суперечка у хижаків закінчилася. Якщо ти була не потрібна, то скоро відстане, — хоч би збулися слова Ангеліни.

Погоджуюся з подругами і сподіваюся, що розвага з польотом буде останньою. Повірити в те, що потрібна тепер буде набагато складніше.

Майже заспокоївшись ми перебрались на кухню. Пили чай, намагались базікати на відсторонені теми. Складне завдання. Хижаки глибоко залізли в наші голови. Обіцяла курсові написати подругам на відмінно. Таємне життя закінчилося. Часу тепер повно.

Дівчатка навіть тут підтримали. Намагалися довести, що я невинна в програші. Якби не чужа суперечка, в нашому спорi мені ніщо не загрожувало. Визнавати себе до такої міри безправною розмазнею не хотілося.

До літа залишився ще місяць. Зійшлися на тому, що поки я одна з вибулих, курсову спочатку напишу свою. Для підсумків ще рано робити висновки, адже таймер у дівчат продовжує цокати.

— Раз ми вже з усім розібралися. Принаймні в тому, що стосується трійці, — виправилась Даша, похрумкуючи печивом, — Пропоную ще допомогти з перемогою декому.

І хитренько примружилася, чекаючи нашої згоди.

— Я вже допомогла, з мене досить, — відмовилася, навіть не роздумуючи, — Крім вас і Вані в універі ні для кого нічого робити не збираюся.

— Якщо хижакам допомагати, то я теж пас. Зовсім знахабніли, — Ангеліна також віддала свій голос проти.

— З приводу хижаків згодна. Фігоньки допоможемо, — залишилася з нами в цьому заразом Даша, і повела в іншому напрямі: — Зарiна ж так старалася для нашої трійці, стільки добра привнесла. Злораділа над Мел, усуваючи з дороги. Уявляю, як тепер радіє. Мене ганьбила при учасницях конкурсу. Хай би і зайняла гідну номінацію «Міс». Вам жалко, чи що?

— Ми ж не хотіли, щоб Зарiна перемогла? — я вже заплуталась.

— Номінації різні бувають. У якій захочемо, у тій і допоможемо. Ось тiльки в конкурсі повинен хтось з нас брати участь.

Куди хилить Дашка зрозуміли, гадюка давно напрошувалася. Зв'язуватися, як і раніше не хотілося. Мені. У Ангеліни раптом думка змінилася:

— Якщо для того, щоб гадюку провчити, я згодна брати участь. Ви будете постійно здригатися побачивши її, а Зарiна і далі гидку шкоду робити. Хоч трохи корону зіб'ємо з нахабнючої стерви.

— Мел, нас більшість. Погоджуйся, а?

І куди мені діватися?

Ми ж знову разом. Допомогти гадюці буде корисніше, ніж з ботанами копита досліджувати.

Ох, відчуваю конкурс цього року наш універ запам'ятає надовго.

***

Яку ж номінацію отримає Заріна на конкурсі :))