Глава 38

Мелісса

Навіщо? Ну навіщо знущатися ще більше?

Мені і так забути нахабного тигра знадобиться час. Дуже багато часу. До прильоту до мого вікна так визначила. Тепер ще одне «дуже» додам.

Кирило вміє приголомшувати і розхитувати серце. Але тепер-то я знаю ціну вигадкам. Вимився мозок від цукрового сиропу. Знову хотів черговий розіграш влаштувати, глядачі є, наївна дурепа теж на місці. Прорахувався лише з останнім. У житті більше не повірю ні чиїм відважним вчинкам, красивим слівцям і спробам втертися в довіру.

Нічого з ним не відбувалося просто і легко. Все відчувалося через «дуже».

Дуже довіряла, кохала, боялася втратити.

А зараз дуже втричі розчарувалася.

Батьку називати причину сварки не стала. Пощастило ще, що мама поїхала до родичів. Тоді б вже точно літаючого тигра впустили. Ось і куди мені сховатися? Він же скрізь дістане. І після кожної зустрічі починати його забувати, доведеться по новому колу.

Знала б, так краще в притулку тварин залишилася ночувати. Там хоч закритися від всіляких хижаків можно і Мачо поруч. Спати лише ніде. Сподіваюся, вистачить совісті дати спокій мені.

Дзинь-дзинь.

Дверний дзвінок мене добив. Про чию совість я тут думаю?

У вікно не пустила, лізе в двері. Недаремно ж переможець. Наполегливий мерзотник. Жодні прохання на нього не діють, чому тут дивуватися.

А може мою фіалку вирішив повернути?

Адже йому точно не потрібна. Викине як зайвий непотріб, а я милувалася, доглядала. Суцільні неприємності отримую від підлого тигра.

У той час доки тато відчиняв вже придумала, де спати в притулку. Надувний матрац куплю. Універ поміняти не зможу, в нашому місті лише один ветеринарний факультет. Як ховатися від всюдисущого Кирила не знаю. Але де проведу три дні наступного тижня вже не сумнівалася.

Дякувати Ванi, що запросив на жаб'ячу конференцію. А я ще носом крутила, не оцінила запрошення. Вiдтепер моя тусовка — ботани. Буду з ними копита досліджувати, нескінченнi реферати готувати, і так рятуватися від самоти без подруг і залежності від ненаситного тигра.

Вийшла забрати квітку і виставити непрошеного гостя за двері.

Та так і застигла в дверях.

— Мел, ми дзвонили, але ти весь час недоступна.

— Не можна ж так пропадати. Ми хвилювалися.

Сліз стримати не змогла. Хлинули струмком. Квітки немає, непрошеного гостя теж. До мене приїхали мої... мої…

— Ви все ще мої подруги?

— Сама ж сказала краще за нас не знайдеш, — нагадала Даша з посмішкою.

— І яка ми трійця без тебе? — услід за мною розплакалася Ангеліна.

Дівчатка не кинули мене. Пробачили. Співчували, як могли. У своїй кімнаті про все розповіла. Без приховувань, як є. Сумно і смішно, найсильніші відчуття і самі болючі падіння — така історія моєї ретельно спланованої любові для розваги зграї хижаків.

— Всі вони рідкісні гади. Отримають ще за кожну твою сльозу, — спiвчувала Ангеліна, шмигаючи носом через слово.

— А мені ще Зарiна не дає спокою, — додала її до списку ворогів Даша, — Начебто вся така чесна і справедлива, не знаю, як вам, але мені замість вдячності їй у відповідь відро з помиями вилити на голову хочеться. Стільки гидоти наговорила стерво.

Нашу розмову з Заріною я передала подружкам повністю. До цих пір стукають у віскі її слова, що на таку Кирило б не глянув. І особливо бридко стає від її пропозиції — насолоджуватися три тижні, поки переможець не вижене.

— Так, гадюка перевершила саму себе, — погодилася Ангеліна. — Вона точно зловтішалася і хотіла тебе принизити.

Образа на гадюку ніщо в порівнянні з головним розумінням.

— Справа не лише в Заріні. Вона боялася, що дорогу до обожненого тигра зайняли. Звільнився. Ось хай тепер і старається, — не хочу бути з Кирилом, і все одно уявляти важко, якщо старання гадюці допоможуть, i він буде з нею замість мене. — Справа в мені. Лише у мені, — безсонною ніччю усвідомила, — Адже це зі мною щось не так. Виходить, такою як я, не можна зацікавитися, покохати, а можна лише використовувати. Ну поглянете, дівчата, що в мені залучає бажання насміхатися для парубкоподiбних?

Поторкала своє обличчя. Очі, як очі. Лоб, ніс, губи. Найзвичайніша. Із слів Заріни простота, якій би і не світило без суперечки взнати ближче тигра. Згодна. Але чому присвітило стати посміховиськом саме мені?

Хіба що, помсту із-за Годзілли отримала.

— Ну зовсім не наговорюй на себе, — заперечила Даша, — Гидотний хижак міг використовувати люблячи. Ти у нас красуня та розумниця. У сто разів краще розмальованої Заріни. Адже прилітав навіщось.

— Та і після перемоги тебе не відпускав. І в клубі не радів, а боявся втратити. Пригадай, що він міг зробити особисто для тебе, а не для спору?