Глава 37/1

Кирило

З ранку пригадав про все-все. І зрозумів, чим раніше почну повертати Меліссу, тим краще. Минулих помилок ніколи не зроблю, аби лише пробачила.

— Марк, пам'ятаєш ми хотіли до Мелісси відправити мене Бетменом? — насамперед набрав друга по телефону.

— Здурів?! Сьома ранку і субота! Пити менше треба, — кинув трубку.

Ну і як вам?

Сам запропонував, а пити менше мені.

Нагадування про суботу гостро кольнуло, сьогодні Мелісса хотіла прийти до мене вперше в гості. Два дні тому ще збиралася. А тепер я в чорному списку.

Подзвонив другий раз.

— Ну досить спати. Ви з Алексом самі на допомогу напрошувалися.

— Так, а я що? Відмовляюся? — Марк відповів вже без крику, зрозумів, що не відстану, — Зараз свою чарівну паличку начищу і перетворю тебе на Бетмена або Людину-Павука. Сам обирай, коротше.

Так би й відразу. Інша розмова.

— Паличку собі залиш, згодиться, — посміхнувся, уявляючи навіщо, — Свого батька краще попроси. Передай, питання життя вирішується.

Марк не відразу в'їхав. Багато чого не обіцяв, але все що в його силах зробити постарається. Зв'язався потім з Алексом. Реакція приблизно та ж. Правда, потім просився стати Невидимкою, щоб за Дашей стежити.

Ну не міг я не спробувати свій шанс. Якщо відразу не пробачить, то хоч побачу, як вона. Адже не могла так швидко забути, розлюбити і повністю стати байдужою?

Вдень мій план по поверненню коханої відкладався. Мелісса на роботі. Змусив себе поїхати на тренування брейк-дансу, доки зовсім не збожеволiв від розкаянь совісті. Ледве діждався часу, в який Мелісса точно повернеться додому.

Стежив з важким серцем, як входить з Ваней в свій під'їзд. Тягнуло підбігти, схопити на руки, змусити вислухати.

Ні, адже вирішив не повторюватися з минулими атаками, і стримався.

Через квартал від будинку Мелісси зустрівся з друзями і засобом побачитися, не порушуючи вимог в останньому повідомленні.

— Головне, не переплутати, Кир. А то постукаєш до якої-небудь мадам, а там чоловік за коханця прийме, — перед підйомом застеріг Алекс, знайшов чим лякати.

Переплутати мені точно не загрожує.

— А якщо кине чимось важким від образи — зви нас, щоб зловити встигли, — розставив руки Марк, показуючи заздалегідь куди мені падати.

— Краще б нормальне щось побажали, — відмахнувся від таких порад, і так на межі, вони ще нервують.

Друзі перед стартом відкинули жарти.

— Бажано тобі вийти через двері.

— Можеш і не виходити, аби впустила.

Ось такі побажання мені сподобалися.

Ех-х, сумніваюся, що мені так пощастить.

Вирахував потрібне вікно. Забрався в кабінку.

І... рушив по сигналу водія автовежі.

Батько Марка потім мені ще передзвонив. Думав ми знову затіяли сусідів розігрувати. Він власник будівельної компанії, і вільними автовежі рідко стоять без діла. Сьогодні на мою вдачу, неподалік оновлювали фасад будівлі.

Рахую поверхи.

У вікна вилізли сусіди білянки знизу. Самi допитливі вискочили у двір, і знайомі бабки в числі перших.

Третій. Четвертий. І ось він, п'ятий. З горщиком фіалки зустрічає.

— Вікно хоч не вибий, — знизу підказали розумники.

Постукав по склу. Тиша.

Спробував поцвірінькати. Потім каркнути. Мелісса любить тварин. Годівниця з просом звисає в доказ.

Напевно, подумала, що птахи прилетіли поїсти.

Хм. Треба когось серйозніше до неї привести.

Ну гавкати, звичайно, відпадає. У собак, що літають, навряд чи повірить.

Стукаю сильніше і кричу на весь двір:

— Ку-ку-рi-кууу!!! Меліс-су зов-ву!!! Виглянь, моє сонце!

Завіска відкрилася.

Сонце з'явилося з бородою.

— Добридень, Дмитро Вікторович!

Батько Мелісси потер очі. Відкрив.

А я все ще тут, з букетом квітів за вікном гойдаюся.

Все ж таки захисний пояс мені згодився. Від несподіванки появи не білянки, сіпнувся, і підніжка забовталася ходором. Так і прилітай в квартиру, в мріях, все ще моєї дівчини. Сходу перед батьком спалився.

І не даремно, як виявилося. Він хоч вікно відкрив і доньку покликав.

— Ти... ти при своєму розумі? Думала тато пожартував.

Мелісса залетіла в свою спальню, в шоцi округливши очі.

— Про те, що у вікно не можна прилітати ти не писала.

Телефон з собою, можу показати.

Підійшла ближче, і я відмітив, почервонілі віки, плакала. Виглянула перевірити на чому стою, доторкнулася до поясу на зчепленні з бортом кабінки, перевіряючи мою безпеку. Злиться та все ж турбується.

Відзначив як добрий знак.

Але протягнуті квіти не взяла і всередину не звала. Нас продовжувало розділяти підвіконня з фіалкою.

Зовсім коротка розгубленість, в якій промайнуло хвилювання про мене, швидко закінчилося. На зміну прийшла різкість і наслідки образи.

— Кирило, навіщо ти знову мене переслідуєш? У вас умови в спорі довше зустрічатися? Що ще я тобі повинна, щоб дав спокою?

— Біляночка, — зловив загрозливий погляд, і осікся. Назвати як просила «ставкою» не зможу. — Мені не потрібна жодна перемога. Ти давно значиш для мене набагато більше. І все, що говорив про відчуття, правда.

Вітер піднявся, і я закачався ще більше, хапаючись за горщик з фіалкою однією рукою.

— Коли говорив? — не здригнулася вона, — Коли в універі бігав за мною і обсипав компліментами або на побаченнях повторював теж саме? Як я повинна зрозуміти, де потрібна для розваги і обговорення з друзями, а де раптом стала цікава просто так?

— На початку наших таємних стосунків ти перестала бути для мене ставкою. Потім все по-іншому почалося...

— Я знаю чому, — перебила, навіть не намагаючись вислухати. — Ти зрозумів, що перемога майже в кишені і вичікував, коли оголосиш друзям. Награлися, посміялися наді мною і досить. Навіть зараз ти шоу для розваги влаштував, друзів порадувати і глядачів зібрав, — вказала вниз рукою на сусідів-спостерігачів. — Для них і старайся. А я не вірю, що ти змінишся. Взагалі тобі більше не вірю.