Глава 37

Кирило

Гнався за машиною таксі до повороту. Водій набрав швидкість і помчав. У спину сигналили. Об'їжджаючи мимо, лаяли за необережність. Але я немов приріс до землі і вдивлявся вдалину, проводжаючи розбитий вщент останній шанс, який упустив лише зі своєї вини.

Мелісса не пробачить. Не зрозуміє. А що тут розуміти?

Спiр для розваги дурнів. Мої амбіції і показова крутість для друзів. Сюди ж завзяття до перемоги за будь-яку ціну. Ще чогось не вистачає. Так, пригадав! Звичка оминати кути, щоб уникнути зайвих проблем. По пошуку легких шляхів я точно майстер.

Ось так i виглядає правило життя везунчика. Для всіх свій, класний дружбан, добрий і привабливий, зі мною весело і легко. Міг би ще себе похвалити, як завжди, в цьому я теж знаю толк. Міг би... але після розчарування в найулюбленіших очах... я себе ненавиджу.

Все на що вистачило заради моєї дівчини — побороти амбіції і поступитися перемогою. Але нікуди не поділася звична стратегія відходу від проблем. Ну ось, проблеми признатися більше немає. З'явилася інша. Мене тепер теж немає без неї.

— Він ще тут! Витягуй швидше!

— Кир, ми думали ти поїхав.

Друзі виштовхнули на узбіччя. Завалили з двох сторін питаннями, все пов'язано з Меліссою. Пошкодував, що залишився стояти, мені зовсім не хотілось спілкуватися.

Зараз друзі нагадували мені більш всього найтемнішу сторону спору. У тій, де я бачив лише «ставку».

— Повертайтесь в клуб. Я додому, — спробував позбавитися від них.

— Ага, додому він. Ти себе бачив? — пристав Алекс, перегороджуючи дорогу.

— І в клуб нас відправляти не треба, — озирнувся на миготливу вивіску Марк, — Нам взагалі краще двом фуріям з трійці доки на очі не попадатися. Перш ніж прогнали від себе, висловили все, що думають стосовно нас і спору. Безжалісні свині — це найм'якше з останніх лайок дівчат.

Трохи навіть позаздрив. Краще б мене наодинці Мелісса також обізвала, і як завгодно, знаю, заслужив. Але я і цього позбувся, коли попав у пастку. Скільки разів я вигадував пастки для неї. Сьогодні попав в пастку сам. У таку, з якої не вибратися.

— Вважаєте, що дівчата не правi?

Під сумніви поставив не подруг Мелісси. Якщо друзі не зрозуміли, то я піду один.

— Гадаєш, я зовсім кретин? — засмучено виголосив Алекс, — Після визнання Мелісси і твого убитого вигляду, так і продовжую вважати нашу суперечку вдалою ідєю? Мені взагалі вже пофіг, хто переміг. Сильно жалію, що сперечалися.

— На цей раз ми точно перегнули, — погодився і Марк, — Кир, ну я б хотів повернути час. Послати нахрiн Філа з перевірками, і нас заразом, що підтримали. Більше в житті ні з чим подібним не зв'яжуся. Лише, навряд чи, тобі від наших обіцянок відразу стане легше.

— Без моєї дівчини не стане, — тiльки і видавив з себе.

Марк прав. Жалкувати в минулому часі — не означає видалити помилки. Для Мелісси так і залишуся останнім виродком, який обманом втерся в довіру.

Далеко ми не пішли. Через дві будівлі від клубу друзі затягнули в бар.

— Кир, треба думати, що робити далі, — Марк повернувся до нашої теми, як тільки зайняли місця біля стійки.

— Спробуй вибачитися. Ну а потім... її забути, — Алекс не вірив, що Мелісса пробачить.

— Пробувати буду, — єдине, в чому не сумнівався, — А забувати не хочу. Ви, коли зрозумієте, що зустріли свою... свою, — описати словами навіть складно, — Кохану або половинку. Так часто називають. Скажу, по-своєму, як ще відчуваю. Хочу заглядати наперед і бачити себе лише з нею, зі своєю маленькою бiляночкой. Так про яке забування може йти мова?

В кінці навіть зірвався, підвищивши голос. Марк поквапив бармена. І швидше поставив переді мною пузатий келих. У мовчанні випили по першому колу.

І мене перемкнуло.

— Ні, я так не можу. Терміново потрібно поїхати до неї. Перевірити хоч би, що додому нормально доїхала. Таксистам не довіряю.

Підхопився вже бігти, Алекс ледве встиг наздогнати.

— Добралася чи ні, по телефону зрозумієш. Час пізний, і навряд чи тебе там чекають не діждуться.

Теж вірно. Хай вважає мене ким завгодно. Такий і є. Відстати не зможу. На набережній не зміг, а зараз тим паче.

Шум відвідувачів бару нас взагалі не хвилював у цю мить. Завмираємо над важливим моментом. Наскільки далеко мене послали.

Натискую на номер, підписаний «Білянка». Треба буде потім змінити на Бiляночка. Ганьба моя в тому, що раніше вона довго записана була як «Ставка».

— Скинула виклик. Як відчував.

Стиснув з силою до тріску корпус телефону.

— Не роздави, там повідомлення прийшло, — ткнув пальцем у екран Алекс.

Відвернув від друзів телефон і прочитав:

«Більше відповісти не зможу. Забудь мій номер, не чекай під під'їздом і додому не приходь. Інакше доведеться пояснити батькам, чому тебе не пускаю».

Так і сталося. Відповісти Мелісса більше не змогла. А я дзвонив, писав, писав. Просив вибачення, присягався, що все усвідомив. Ніщо нікуди не відправилося.

— Ну все. Тепер я в чорному списку, — поділився, що послали далеко, — Дзвонити і писати — сенсу немає. Додому до себе не пустить. У притулку тварин теж не відкриє. Чекати до універа декілька днів я звихнуся.

— Не забувай, що в універi Меліссу прикриють подружки. Багато тобі вдалося на початку спору її на навчанні дістати? — ще один варіант не дуже вселяв надію. Марк нагадав про мій облом.

Окрім пошуку шляхів для зустрічі, нам не давав спокою ще той, хто здав. Домовилися з'ясувати ім'я зрадника. Якщо настільки жадав справедливості, чому до мене не підійшов? Вилив грязь за спиною. І схоже на помсту. У цьому потрібно швидше розібратися.

Після четвертого келиху я згорав від бездіяльності. Вже майже весь бар хотів допомогти. Бармен змахнув сльозу від історії мого кохання. Чуйка страждала, знала, як важко і погано моїй дівчинці. Хоч би трішки вдалося з нею пояснитися.

Минулі методи використовувати не можна. Будь-який тиск буде лише гірше.