Глава 32

Мелісса

— Кирило, гальмуй! Зупинися швидше!!!

Закричала, вдивляючись вперед на освітлену фарами дорогу.

— Прямо зараз? — він почав знижувати швидкість.

— Так, так, якнайскоріше, будь ласка, — благала, і від нетерпіння смикала ручку дверей.

Через декілька секунд ми встали повністю.

— Фу-ух, пощастило, що позаду водій ледве повзе. Не довелося перелаштовуватися, — видихнув Кирило, і повернувся до мене.

Але я побачила його розворот вже через скло, вилетівши на проїжджу частину. Потік автівок рухався в чотири ряди. Дрібний дощ знижував водіям огляд. І маленька собачка кидалася між снуючими авто, дивом уцілівши до цих пір.

Навряд чи б я їй змогла потім допомогти. Але зараз можу!

Кирило кричав мені щось в спину, звав. Не відволікалася, зберігаючи увагу на промоклій переляканій тваринці. Ось вона вистрибнула перед колесами маршрутки, попереду мчить вантажівка. Сигналять таксі. Пролетів мотоцикл.

Підняла руку в надії зупинити авто на сусідній смузі, мені потрібно дістатися до середини. Декiлька пронеслися мимо, з останній просвистали.

Ну, люди, будьте добріше! Хотілося кричати від відчаю.

— Нікуди не відходи без мене. Якщо шанс є на диво — витягнемо.

Кирило встав переді мною і теж підняв руку. На наш заклик зупинилася фіолетова автівка з серії витончених, в яких зазвичай жінки за кермом.

Користуємося тим, що пропустили, та трохи проходимо вперед.

І диво все ж таки сталося!

Собачка підбігла близько, не довелося ганятися за нею по всій магістралі. Вийшла прямісінько до капота фіолетової автівки і затряслася. Кирило побачив порятунок, із-за шуму не розчула що казав, перш ніж віддалився на декілька кроків.

В той момент я навіть не звернула увагу, чому водій мене не квапить, не лається, а продовжує стояти і чекати, доки я дам підпустити до себе тваринку вмовляннями. Собачка без опорів дозволила взяти себе на руки, і лише тоді я змогла звільнити проїзд.

Проте ніхто так і не виїжджав...

Причину змогла розглянути, проходячи мимо Кирила. Поруч з ним стояла жінка і про щось говорила. Окрім як з фіолетової машини їй нізвідки було взятися на магістралі. Ми загородили пів дороги, рятуючи собачку. Хотіла їй подякувати, і тут мені подумалося…

Хто його знає, як Кирило віднесеться до тварини. Краще скористатися влучним моментом, поки він відвернувся. Влізла з врятованою собакою на заднє сидіння. Тепер нас не вигнати. Куди шлях тримаємо я нагадаю.

У притулку тваринку нагодую, зігрію, познайомлю новачка з тусовкою. А завтра приїдемо з Ванькой і повністю перевіримо стан.

Ми лише встигли розмістилися, собачку уклала поруч, і наш водій повернувся.

— Нам обов'язково забирати собаку, Мелісса? Може, їй треба допомогти дорогу перейти, і хай гуляє лісом? Там добре, роздолля.

Безсердечний який!

— Ти що? — прикрила від нього бідолаху, — Собачка хвора, худенька. Блохи покусали, намокла і вся в грязі. Вези нас до мене на роботу.

Кирило застогнав.

Кинув сумний погляд на світлу тканину сидінь кольору слонової кісті, на яких розташувалась собачка.

— Нічого не станеться з твоєю машиною. Потім все витру, — показово провела рукою по (коли лише собачка встигла) мокрій тканині сидіння. По кількості довго терпіла, чекала на м'якому попісяти після стресу.

Ох, відчуваю мій варіант допомоги в митті машини стане реальністю.

Ми рушили, ніхто не вигнав, і доки не засік водоймище від собачки. Таємне побачення продовжувалося. Ось тільки вже по моєму сценарію.