Глава 30

Кирило

В неділю пропустив тренування і лише на навчанні зміг приголомшити парочку всезнайок, доводячи до втрати мові. На п'ять секунд вистачило.

— І де тебе носило? — розглядав Алекс сліди, котрі залишилися від кулаків бугая.

— Знову пригоди на дупу шукав? — записав мене в любителі підставити фізіономію Марк.

Начебто лише і роблю, що бігаю у пошуках. Ну з ким? З ким кулаками помахати? Мрію тільки про це. У старших класах бувало всяке, гоняли на разбiрки районів. Але потім пригоди переросли зовсім в інше русло. Тоді-то ми і вигадали себе хижаками називати. Знайомства, інтрижки, трофеї — згадується вже в минулому часі.

Сором❜язливiстю я не страждаю. Міг би, чесно. А не виходить.

— Щоб ви знали, перед вами — борець зі злочинністю. Цими руками, — виставив вперед долоні, — Цілу банду знищив. Фінгал, залишився як бойове поранення.

Так все майже і було. От «майже до «так і було» відстань коротка. Навіщо зайві дрібниці?

— Тебе послухати, так наче батальйон уклав, — відмахнувся Марк.

Збоку підійшли ще Яр з Філом, цілі збори намічаються.

— Трьох переміг швидко. Хрясь i нема. Благали про пощаду зi сльозами.

— Мені, здається, чеше, — недовірливо скривився Яр.

— Ти нам і десятеро можеш назвати. Як ми зрозуміємо, де правда? — причепився Філ.

Задовбали. Доведи-покажи, тьху на них.

— Зараз побачите бандюків на власнi очi, — включив телефон і знайшов сайт «Срамота». — Ось вони, милуйтеся. Красені, радіють мені.

Видовище не для слабких нервів з'явилося в трьох фотках.

Яр з Філом згідно кивнули, повірили. На мiсця потiкали відразу, поки не прийняв за бандюків, радіти мені не хотіли. Друзі почали будувати припущення, в яких все збігається з реальністю. Двох я легко міг перемогти, якби не бугай з ними разом. Кволий, який тримав Меліссу, і сам би втік. Але вони не знають головного, що без допомоги не було шляху назад. Я готовий був боротися за свою дівчину до останнього.

Дівчата теж цікавились, співчували і захоплювалися. Одна з однокурсниць за серце хапалася та розхвалювала:

— Кирюша, ти та-ак ризикував. Який же ти герой!

— Чули? — кивнув друзям на Зару, — Ось, яким мене бачать. А ви завели: де шлявся, пригоди на дупу шукав.

Жартувати з друзями і прикидатися, що все нормально, прикриваючись дивними розповідями, можу. Аби скоріше вiдстали та не здогадались нi про що. Але третій день місця собі не знаходжу. Найзвичайніший вечір перетворився на цілий вагон подій. Розвантажити стільки несподіванок до цих пір не вийшло.

Ціна моєї пастки.

Черговий шанс і... відчуваю останній від Мелісси.

На моє освідчення в коханні вона відповіла довірою. І я бачив в медово-карих очах, що мої відчуття взаємні.

Повинен я був ще раз ризикувати і добивати тим, що для розваги розвеселої компашки вона перетворилася на ставку? Так чи нi? Вирішуватися — не збирався. До біса спор, останнє, про що подумав, перш ніж побачив свою (хоч і втекла) дівчину в лапах відморозків.

— Алекс, де ти бачив плавки тигрового кольору? Чуття мені підказує, що я програв.

— Приїхали, — штовхнув він Марка в бік, — Місяць попереду до свята міста, а наш тигр надумав здатися.

— Спробуй ще, Кир. Навіщо здуватися завчасно? — Марк також пiдтримав.

Насправді, вигравати не збираюся...