Глава 29/2

Мелісса

Рушати ми не квапилися. Вимовляла йому про розіграш. Дякувала, що не кинув одну. Витирала серветками кров з носа. Зрозуміла, що тріснути більше не хочеться. Куди ж ще більше? Адже отримав через мене. Якби я не прийняла команду в тільняшках за новий сюрприз, у мене був шанс піти на самому початку, тоді ніхто не тримав. Лише нам так могло пощастить. Мені як завжди, а Кирилу бумерангом за минуле.

Наодинці, голосніше слів, відчувалося у нього розкаяння. Сама себе лаяла за необережність. Якщо вперше провину тигра трохи пом'якшувало виправдання, показати себе краще в моїх очах. Удруге винуватими стали обидва. Кирил — сильно підірвав мою довіру, і я, як ненормальна кинулася до бандитів в тільняшках, намагаючись знайти ще один привід вивести майстра розіграшів на чисту воду.

— Я не просто так йшов за тобою, бiляночка, — почав говорити, після моїх слів щодо збігу, — Сто разів пошкодував про той безглуздий напад з Биковими. Вони взагалі-то добрі і нормальні, хоч і роздовбаї. Не міг я. Не міг тебе відпустити.

— Навіть якщо б я попросила, все одно не відпустиш?

Не так упевнено виголосила, як на набережній перед відходом.

— Попросити про це, — затнувся, немов наважуючись, — Моє... серце потрібно просити. Я відчував, щось не так. Сам себе не взнавав поруч з тобою. І коли своїми очима бачив, як тебе втрачаю... Вперше я зрозумів, що закохався.

Ах-х!  Грім і блискавка так не вразять.

Освідчення не чекала почути. Можливо, потім. Десь там. А зараз... Поки ще чіпляючись за реальність з останніх сил, перепитала:

— Кирил, ти точно-точно впевнений? Зрозумій я ж…

Не стала договорювати — знову потону в цукровій калюжці, і загублюся у ванільних хмарах. Звідти врятуватися важче, ніж від бандитів.

Мені хотілося знати правду. І так, так, так, шалено хотілося, щоб освідчення не зникло.

Примружилася в очікуванні «правди».

— Упевнений, так само, як в тому, що переді мною сидить сама непередбачувана дівчина. Готова накинутися і роздягнути першого зустрічного заради хом'яка. Захоплюватися витівками жахливо шкідливої папуги. І змусити мене відчувати себе шпигуном для можливості зустрічатись таємно. Ще вона…

— Досить, досить, — перебила компліменти, щось його понесло далеко в доказах, — Зрозуміло, що ти багато чого знаєш про мене.

— Раз зрозуміло, тепер можеш просити, що хочеш. Але пам'ятай — я кохаю тебе.

І про що, після такого, можна попросити?

Промайнули варіанти. Але так і поховалися, коли його рука накрила мою потилицю. Нахилився, і не даючи схаменутися, впився в мої губи з поцілунком. Знову відчуття різнилися. Відчувалася гіркота сварки в різкості від нас обох, солодкість примирення в бажанні продовжити, якомога довше. І я могла приховати від кого завгодно, але не від себе, що мої відчуття до тигра теж незрівнянні.

Більше заїжджати нікуди не стали. Ну і з таким пошарпаним виглядом та яскравим фіолетовим оком Кирил і сам зараз схожий на бандита. Тому не умовляв, а повіз додому.

В дорозі я все обмірковувала, до чого приводять таємниці. Не до добра точно. Якби би він сам мені розповів, могли б уникнути другого нападу. Ні, ну прибити б все одно захотіла. Стерпіти не про мене. А потім... потім могла і пробачити. Кирил може бути переконливим, якщо дуже постарається.

— Мелісса, ти все ще хвилюєшся із-за відморозків? — зрозумів мою мовчазність по-своєму.

Ми зупинились біля мого будинку, і продовжували стояти.

— Ні, у мене є ще причини, — покрутила головою.

Тема з відморозками і таємницями вела не лише в минуле, але і в майбутнє. А там, там…  я і сама дещо приховувала.

— Скажеш або мені здогадуватися?

Взяв мене за плечі, повертаючи до світла падаючих променів від ліхтаря.

Фууух.

Зважитися нелегко. Ну і отримувати потім сюрпризи теж.

Хтозна як сприйме, раптом взагалі відштовхне. Прибрала руки Кирила з плечей. І показала, що справа у мене серйозна.

— Все ж таки хочеш розлучитися? — він нервово сіпнувся, моргнувши фіолетовим оком.

Ага, і трясуся вся від хвилювання. До визнання в коханні сумнівалася. А тепер більш всього боюся такого повороту.

— Кирил, ти дав обіцянку не підкидати більше сюрпризів. Але я-то тобі не дала. У мене від тебе теж є таємниця.

— Отакої, — видихнув приголомшено, — У тебе інший з'явився?!

Кому-що, а тигрові суперники маряться.

— Усі тi, що i були — Ваня і Мачо, ну якщо Годзіллу не рахувати, — поспішила погасити ревнивий припадок. — Це стосується умови, яку я тобі поставила.

— Я що, погано з роллю таємного хлопця справлявся?

І він ще запитує! Дратував на кожному кроці.

— Поважно, що ти старався. І тепер я можу довіряти тобі. Не хочу більше таємниць між нами, — чесність могла обернутися проти мене, якщо не пробачить, зрозумію. Але я зважилася: — Уклала з подругами спiр, що до кінця весни ні з ким не буду зустрічатися, — назвала лише себе.

Фіолетове око округлилося, а здорове примружилось.

Поганенький знак.

— Жартуєш, білянка?

— До кінця весни — ні.

Кирил закрив обличчя руками.

Ой, напевно, дуже різко призналася. Образила і…

У наступний момент, вже захотілося образити.

Мій таємний хлопець реготав над моїм щирим визнанням.

— Аха-ха, суперечка. Суперечка! Ну як, так? А я все зрозуміти не міг, в чому справа. Мелісса, ти мене доб'єш своєю непередбачуваністю.

Висновок зробила — сміється, значить, не злиться. А якщо так, то дутися не буде.  Пронесе, сподіваюся. У думках промайнули три курсові. Якщо попросить відмовитися від суперечки, заради нього — погоджусь.

Хотіла ще потягнути небагато часу, дуже вже підозріло поводяться подружки.

— Все — більше жодних секретів у мене немає.

Трохи прибрехала, є ще по дрібниці. Як я люблю поспати зранку, і уплітати за обидві щоки цукерки в ліжку, хай доки залишиться зі мною.