Глава 28

Кирил

Перш ніж старший з Бикових вибухнув криками. А морозивник сховався під прилавок. Встиг перекинутися з братами лише парою фраз:

— Ви що тут робите? Тримайтесь від мене подалі!

На що мені молодший Биков ображено заявив:

— Кир, ти чого? У нас же секція боксу, — вказав рукою на дах спортклубу, котрий звідси було видно, — Через набережну для нас найкоротша дорога додому. Після тренування завжди проходимо тут. Адже ти приїжджав взимку на наші бої разом з Марком і Алексом.

Зі всіма таємними припадками Мелісси, я настільки зосередився на наших спільних друзях, що зовсім забув про братів. Ось закортіло їм на тренування. Краще б дома час проводили та малювали олівцями.

Молодший Биков все ще базікав, я підганяв морозивника, і сподівався, що вітрила білянку відволікли. Оглядався на неї — не дивиться. І лише встиг взяти морозиво в руки, почув, як мене рятують.

Голосно рятують. Навіть перехожі зупинились.

Вигуки «Бандити» і «Пожежа» збирають більше роззяв, нiж «Розпродаж».

Втекти від мого порятунку Бикови не встигли. Старший — першим отримав по лисині. Наступний удар прилетiв по кепці другого.

— Тримай бандитів, Кирил! Потрібно викликати поліцію, — прощати парк Мелісcа не збиралася.

Схопила iз сумки телефон.

Попадос!

— Вони ж все одно втечуть, — штовхнув молодшого брата в спину для прискорення. — Всі бандити бігають швидко. А ми краще на вітрила ще поглянемо або на кораблі поплаваємо.

Очима Биковим показав: «Валить звідси!»

Інші б зрозуміли. Але це ж Бикови, місцеві чемпіони по боксу. До них доходить туго.

Перехожі втрутилися взагалі не вчасно. Не гулялось людям, вирішили допомогти, і шоу з приїздом поліції почекати. Мужики близько не підходили, зате жінки так і обліпили спортивних братiв.

— Відстаньте від нас! Ми не бандити, — виправдовувався старший Биков, прикриваючи голену голову від нових нападів.

— Згодна перевірити. Мій будинок звідси недалеко, — вчепилася в молодшого брата одна з жінок залізною хваткою.

На старшого теж знайшлися охочі.

— Тоді я другого візьму. Двох чоловіків перевиховала, царство їм небесне. З будь-якого бандита людину зроблю, — відбивала для себе лисоголового жінка-цербер.

Вважаючи момент вдалим, вирiшив, що пора змотуватися. Биковим вже не допомогти. Є шанс, що виплутаюсь та пронесе.

— Мелісса, бандити в надійних руках, — відібрав у неї телефон, в той момент, коли вона зв'язалася з поліцією, — Скоро корабель без нас попливе.

І потягнув за собою, прискорюючи кроки.

Який корабель і сам не знав. Вигадав, аби відвести борця за справедливість подалі.  Услід пролунав крик переляканих братів:

— Кир, постривай! Голодні баби нас не відпускають!

Ось же дідька лисого. Не пронесло.

— Думала, менi здалося, що ви знайомі, — різко зупинилася білянка, — А ти... ти знаєш бандитів. І поводяться зараз не так, як в парку.

— Нi-i, звичайно, ні, тобі здалося. Другий раз побачив, — рятував до останнього шанс викрутитися від пастки, — Покликати могли кого завгодно.

— Тоді чому до нас біжать?

Обернувся. Бикови вирвалися з лап бажаючих перевірити бандитську натуру. Летіли з витріщеними очищами. Пригальмували поруч з нами.

— Наступного разу заздалегідь попередь, щоб ми пішли далекою дорогою.

— На рингу і те, легше впоратися з противником.

Балачки зi скаргами братів більше слухати не міг. Мелісса з силою вирвала долоню з моєї руки. На дні її медово-карих очей плескалась образа, злість і мій втрачений шанс прикрити обман.

— Ти все-все підстроїв зі своїми дружками. Мало було мене переслідувати? Так ти вирішив добити? Ми з Ваней до цих пір трясемося від одних лише спогадів.

Відступати нікуди.

— Пробач, бiляночка. Я не хотів, щоб так... По-іншому ти не підпускала до себе. Ось я і вигадав розіграш, — назвав так пастку, — Вам з Ванею нічого не загрожувало.

— Може мені ще тобі подякувати треба?! — перебила мої виправдання криком, — Сама напросилася, по-твоєму? Яким стане наступний розіграш? Ні, краще не говори. Нехай знову буде сюрпризом, який мені не загрожує.

— Мелісса, я не…

— Досить на сьогодні, Кирил. Дай мені зараз спокійно піти. Хоч на щось я маю право, поруч з тобою?

Наостанок кинула гнівний погляд у бік братiв Бикових, на мене більше не дивилась, і на швидкості попрямувала вперед.

От і все.

Більше вона мене слухати не стане. Є слабка надія, дасть ще шанс або я знову щось придумаю.

Визнавати безжалісну правду давалося важко. Я втратив Меліссу, неприступну білянку і таємну дівчину, яка зводить мене з розуму. Втратив, можливо, назавжди.

Лаяв себе останніми словами. Лише зараз усвідомлюючи, наскільки для мене Вона важлива. На суперечку вже плювати. Ставка стала варта боротьби не для друзів, а для мене самого. Якась невидима частина мене обірвалася, завдаючи ні з чим не порівнянний руйнівний біль.

Не намагався наздогнати, як і просила. Але ніяк не міг себе змусити зупинитися. На великій відстані продовжував йти та йти слідом за нею. Позаду плелися Бикови. Добре хоч, що мовчали.