Глава 27/1

Мелісса

Раніше мене Ванька виганяв в кінці зміни, а тепер я його. В останні дні лише виходило зустрічатися з Кирилом уривками, ризикованими втечами з Ваней до бібліотеки, або спостерігати в їдальні, як зграя хижаків дратує нас, підсаджуючись за сусідній стіл. Після навчання таємний хлопець їздив в офіс батька на підробку, звільняючи для нас вечори на вихідних.

— Мачо, завтра приїду. Розповім тобі, як побачення пройде, — прощалася з улюбленчиком перед виходом.

Папуга погладив мою долоню крилом і басом сторожа видав:

— Бий лисого! Рятуй команду!

Розшифрувати не змогла, і списала на частину спогадів після чергового матчу. Там половина лисих по полю бігає, якось глянула мигцем в екран, коли папа футбол дивився.

Надавати значення не стала, більше розчулюючись тому, як Мачо все більше стає ручним для мене.

— Ваня, пробач, друже. На побачення з собою не візьмемо. Можу лише додому підкинути, — обіймаючи мене при зустрічі, попередив Кирил напарника.

— Ні-ні, сам доберуся. Хоч відпочину нарешті від вас, — перехрестився на бігу напарник, швидше тікаючи на зупинку автобуса.

— Розстроївся наш хлопець, друге побачення з собою не беремо.

— Оце так, навіть проситися не став. Можна подумати ми йому набридли, — погодилась з Кирилом, дивлячись Ванi услід, ніколи ще так швидко не бігав.

— Коли б ми встигли?! — промовили майже разом.

Ось так і рушили в дорогу без перехідника. Завтра йому нудьгувати без нас не дамо. А в універi, так тим більше. Даша з Ангеліною теж «допомагають», просять Ваню одуматися і не зв'язуватися з поганою компанією. Минули часи його тихого ботанського життя.

Попросила Кирила поїхати подалі від наших районів, туди, де ми точно з друзями зіткнутися не зможемо. Подруги в чаті стверджували, що дома залишаться. У Дашином випадку, на два будинки, цирк повернувся.

Петляючи по вулицях і широких проспектах, доїхали до самої набережної, вважаючи, що секретність тут збережемо.

В середині весни приємно гріло сонечко, відбиваючись на річкових хвилях золотистими візерунками. Пропливали парусники, нахиляючись від вітру. Кирил обіймав мене ззаду, і я розслаблено мліла від ванільно-весняної романтики, яка скрізь витала у повітрі.

Так мило і пречудово продовжувалося, поки мені не захотілося морозива. Ванільного, звичайно. Прямо тут і зараз. Ларьок знаходився в декількох кроках від нас. Пропозицію поїхати в кафе відхилила, хотілося ще трошки подивитися на парусники.

З цієї причини залишилася стояти одна, і Кирило сам відправився за морозивом. Розслаблення миттєво спало. Покрутила головою видивляючись знайомих, нiкого не побачила. I для того, щоб заспокоїтися, обернулася у бік ларька з морозивом. Кирил якраз протягнув продавцеві гроші.

І ні, я не заспокоїлася.

Я заволала!!!

— Кирил, позаду тебе бандити! Бережися!

Адже до нього підійшли бики, ті самі, з парку.

У того, що з чупринкою, була одягнена чорна кепка. А другий — відсвічував голеною лисиною, поблискуючи як хвилі на сонці.

Ось тут-то мені і згадалися слова Мачо.

Що вони сказали Кирилу, а він їм відповів — не одразу зрозуміла, коли підбігла. 

Спочатку вдарила сумкою по лисині, рятуючи команду...