Глава 27

Мелісса

Через три дні таємного життя я вже сама від себе почала шарахатися. Універ у нас великий, сім поверхів, і це лише в одному з трьох корпусів, де розташована кафедра ветеринарів. Факультетів різних повно. Можна тільки уявити, скільки студентів тиняються туди-сюди, а ще викладачі, співробітники, і виходить ціле містечко зі своєю державою на чолі з ректором.

Але нам щастить і щастить.

— Місця хіба мало! Обійти складно, чи що? — обурилася Даша, впустивши на підлогу з рук стопку роздрукованих аркушів зi скелетами тварин.

— Сама краще дивись, куди преш.

Зіткнутися ми могли б з ким завгодно, по мені, так хай і з хижаками. Проте вийшло навіть гірше. Зарiна ще на відстані помітила мене і вп'ялася гострим поглядом, так і натрапила на Дашку.

А я теж не зводила з неї очей. Все намагалася побачити Зарiну друзякою, як розписав красуню Кирил, і ніяк не виходило, фантазія ховалася, звільняючи місце для роздратування.

— Гадаєш, зайняла третє місце в «Міс універ», так можна штовхати і не вибачатися? — вступилась я за Дашку.

Дратувала мене крихітка-друзяка, ой, як дратувала.

Зарiна призупинилася. Натягнула поблажливу посмішку на темно-лілові під помадою губіща.

— Хмм... Треба пригадати, що я думаю, — виразно цокнула, закотивши очі, схоже, як тоді, коли очікувала мене, — Так-так-так... Ви — три дурепи наївні, ось що я думаю.

Противненько хихикнула, і спеціально, впевнена в цьому, пройшлася по листах, які ще не встигли зібрати Даша з Ангеліною, залишаючи на скелетах сліди від підошви туфель на шпильках.

— Ах, ти ж коза! — підскочила Дашка, з готовністю бігти вслід і переламати стервознiй красунi шпильки.

— Не чіпай її, нехай йде собі, — зупинила подругу, — Поскаржиться декану, а ми й довести нічого не зможемо. Краще потім провчимо.

Як саме, доки не знала. Раптом вона і справді друзяка? І хижаки встануть на її захист. З Кирилом із-за стерви сваритися не хочеться.

— Чимось ми їй точно не сподобалися, — дивлячись услід злі́сній красунi, зробила висновок Ангеліна.

— І як вона зрозуміла, що ми наївні дурепи?

Хотілося і мені б знати.

— На зло ляпнула, — швидше відвела підозріння, все що пов'язане з тигром і зграєю, прагнула швиденько згладжувати в своїх інтересах, — Де ви тут наївних бачите? Нi-i, серед нашої трійці дурних не знайти.

— Ось тому краще хай не попадається нам більше на дорозі. Таку красиву голову кобри зіпсувала, гадюка.

В якості доказу Дашка покрутила у нас з Ангеліною перед обличчями продірявленим аркушем від шпильки. Зарiна і сама не здогадується, на кого нарвалася. Як каже Мачо: «штрафний в чужі ворота», вже є проти неї, безголова кобра тому свідок.

Нам знову довелося повертатися і переробляти кольорову копію, зіпсовану «Міс стервозності», в такій номінації перше місце Зарiна б зайняла з легкістю. Викладач по фізіології вимогає робити альбомчики і перевіряє, щоб у всіх були теки на пам'ять. У мене і фоток стільки немає, скільки зібралося запчастин від черв'яка до слона.

Дзижчання вібрації з сумки по дорозі в аудиторію почало напружувати. Не мене. Я-то просто лякаюся.

— Мел, взагалі не розумію, хто тобі постійно пише або дзвонить? — пристала Даша, — Раніше, окрім нас, тобі ніхто так часто не наярював. І те, ми вечорами після навчання зв'язуємося.

Упс.

Пасуть подружки. Нічого від них не приховати.

Але і від мене теж!

Ангеліна в туалет з телефоном ходить. А Дашка вибігає посеред лекцій, який день.

— Не хотіла вам зізнаватися, — каялася під помітним пожвавленням дівчаток, — Думала, раптом ревнувати почнете, ми ж трійця і все таке інше.

— Ну, і-і-і?

— У тебе з'явився…

Обступили мене подруги з розкритими ротами. Поки не отримають відповідь, вже не відстануть.

— Правильніше буде — з'явилася. Нова подруга, скромна дуже, Кірою звуть. Живе поряд зі мною. Познайомити поки не можу. Мабуть, пізніше її умовлю.

Так, тупа вiдмовка. А що мені ще вигадати?

У Дашки, як не запитаю, відразу називає когось з цирку, завжди різних. Ангеліні багаточисельні родичі в допомогу, і не причепишся. Не буду ж я, своїми вихованцями з притулку тварин прикриватися. Буцімто, вчора Мачо дзвонив, сьогодні вiслюк, а завтра — собаки забажають дізнатися, як мої справи.

— Гаразд, Кірі привіт передавай від нас, — розчаровано вимовила Даша.

— Скажи їй, що нас не потрібно соромитися, — могло б прозвучати, знаючи доброзичливість Ангеліни, веселіше, а вийшло, якось понуро.

Зате конспірація потискала задоволено долоні. Передам, передам. Ось прямо зараз.

Подруги попрямували далі в аудиторію, а я перед входом зупинилася, дізнатися, що там знадобилось тигрові, який з моєї легкої руки перетворився на нову подругу. Уявила Кирила в образі сором'язливої  дівчини, і зі сміхом зазирнула в повідомлення.

«Моя таємна дівчина пам'ятає щодо завтрашнього дня?»

Забудеш тут, як же.

«На роботу дійти, Ваню по дорозі не загубити — щось ще?»

Не все тигрові наді мною приколюватися. Теж вмію.

«Вай! Чудова програма вихідного дня, біляночка. Сподівався, ти мені нагадаєш, але якщо ні...»

Ей, що за обломи? Всю голову зламала, що надіти.

«Пригадала! Я на побачення йду зі своїм хлопцем. Якщо зустрінеш такого всього з себе, самовпевненого і ділового красеня, так йому і передай».

«Поглянь вперед. Це він?»

Опустила телефон і перевела погляд в кінець довгого коридору. Кирил стояв далеко, щоб розглянути його очі, посмішку. Дзвінок вже пролунав і в офіційне таємне місце втекти не вийде. Студенти, поспішаючи, проходили мимо, затуляючи нас один від одного.