Глава 26

Кирил

Побачення починалося в найбільш типовому місці. Як самий правильний хлопець, хоч убийте, не пам'ятаю, коли їм став, стояв я і чекав свою дівчину під її під'їздом. Не з дому чекав. Дівчина-то у мене з дивацтвами. Довелося чекати, коли конспіраторша приїде на своєму автобусі.

І нічого, що ми разом виїхали з універа. Кому потрібні ці дрібниці? Найважливіше, щоб подружки, мати їх так, не запідозрили. Ось який я, окрім правильного, терплячий хлопець. Очманiти, та я кращий!

Мої думки дедалі більше лаялися. Через годину матюкались і просилися наздогнати черепашачий автобус. Але я терпів. Тримав в руках куплений в дорозі букет білих троянд. Червоні більше білянка не отримає. Вистачить і одного букета для Годзілли. Ще терпів бабок на лавці з мільйоном питань, куди я зібрався. Вони мені самі назвали трьох кандидаток на сватанні. Потім довго радилися, ну до кого ж? Були б бабки подружками Мелісси — миттю конспіраторшу розкрили.

— Я ж казала, що швидко приїду, — підлетіла до мене таємна дівчина, — Ох, які квіти красиві! Дя-якую!

Простягнула руки, хапаючи обгортку.

— Почекай-но, білянка. Кому букет ще під питанням, — вирішив в помсту пожартувати за чекання, — Мені бабусi після наради назвали трьох кандидатур. Тепер я розмірковую, для кого ж приніс: Тетянцi-розумниці з сьомої квартири, Янцi-грубіянці з дванадцятої або Меліссi, крадійки котів?

— Звідки я знала, що той кіт належав ватажкові бабок? Гуляв у дворі, нявкав і на ручки просився. Всіх таких в притулок відношу. Через тиждень їй повернула. Не злодійка я! — виправдовувалася Айболітське диво, — А Танька взагалі не розумниця, вона жаднюга. Не дозволяє наближатися до своєї такси. Яна трохи краще, але все одно обійдеться. Приніс мені, так не вибрикуйся.

Надула ображено губи.

— Саме так, що тобі, — більше не ризикуючи віддав букет, — Сподіваюся, вдруге не подаруєш хом'якові на поживу.

— Так вони ж не червоні, — хихикнула і сама підражнюючи, — Мені потрібно…

Що їй там було потрібно не доказала, завмираючи нiби статуя.

Жінку, віку моєї мами, я відмітив ще здалека. Не надав значення. Зате вона навіть занадто звернула на нас увагу і, здається, була в шоці.

— Мелісса, я гадала ти разом з подругами. А ти... ооо, — на мене втупилися медово-карі очі, туди ж віднести і колір волосся блондинки, захотілося за-окати й самому.

— Якщо потрібно можу і подругою побути, — ну для справи не жаль, адже треба жінку заспокоїти.

Сумка навіть випала з рук, до того здивувалась.

— Мам, це хлопець з універа, — лепетала білянка з букетом в руках. Представила мені маму, Олену Іванівну, назвала моє ім'я, і все це, мало не заікаючись. — Ми еее... просто тут розмовляємо.

— Навіщо ж просто? Знайшла, де розмови вести, — строго виголосила, впоравшись з шоком Олена Іванівна. Лише подумав, що зрозумів причину скритності білянки і тут: — Швидше йдiть додому. Нагодуй Кирила, чай-каву запропонуй. Зараз за тортом побіжу. Радість яка! Вперше з хлопцем доньки познайомилася.

— Кирил не збирався в гості приходити, — заскиглила Мелісса навздогін щасливій матусi.

Нате вам. Довго збиратися, чи що?

— Мене запросили, взагалі-то. Хочу свою чай-каву отримати!