Глава 25/1

Мелісса

— В обід розійдемося в різні місця, — останнє в очікуванні Вані встигла сказати.

Кирил пішов першим. Ванька виповз одним з останніх. Глянув на мене і закотив очі до стелі.

— Що не так? — пристала до нього та швиденько поправила зачіску. Хоч тигр туди не заривався.

— У тебе ці там... — ткнув пальцем в мої губи, — На набряк Квінке схожі.

Ой, мамо.

З такими доказами повертатися до подружок ризиковано. Можна, звичайно, передбачити алергію на книги. Спробувала обкладинку на смак. Не зайшло. Виплюнула. І тепер красуня-качка.

— Благаю, почекай мене під туалетом, — попросила напарника-перехідник.

Холодною водою облилася, поплескала на губи. Хай лише спробують деякі ще раз з щетиною з'явитися на таємному місцi. Замість поцілунку — укушу.

Ваня нікуди не змився. Діждався, як і просила. Буркотун яких пошукати, але все ж таки друг. Повернутися нам потрібно разом, як і пішли. Мій розсудливий план лише так бачив повне алібі. Варто було разок втекти на таємну зустріч і вже як злочинець замітаю сліди.

А що дивного? Такі ми, параноїки.

Дівчатка спокійно на мій похід до бібліотеки не реагували. Питання посипалися один за іншим. І всі зводилися до Ваньки.

Що з ним? Чому обледащів? Як я відмітила?

Пронесло мене, в загалом.

Брехня не про себе давалася легше.

— Дівчата, самі розумієте, доведеться інколи Ваню перевіряти, — продовжувала молоти що попало, — Зв'язався з поганою компанією. Навчання закинув. Одні пригоди до неголених нахаб з щетиною у нього в голові.

Подружки підтримали. Зрозуміли мене. Сама себе так не зрозуміла, як вони.

Прийшов час великої перерви. А ми не з тих, хто на дієті, їсти хочемо ще по дорозі в універ. Кожну перерву щось гриземо. Під час обіду мчимо як очманілі до заповітної їжі.

— Давайте, сьогодні в буфет підемо. Не хочеться в їдальню, — попросила на бігу, а то мчимо чергу зайняти, самі голодні.

З мене взяли обіцянку, що тоді завтра в їдальню. Там, бачте, вибір більший. Погодилася на все, аби зi зграєю хижаків удалося розминутися.

Лише зайняли стіл і нарешті дісталися до свіженької випічки, ввалюється Марк. З усмішкою помахав нам і підморгнув Ангеліні. Після нього з'явився Алекс, настрій кепський, спочатку посміхався, але побачивши Дашку, спохмурнів. Отримав-таки, значить, як слід.

Останнім увійшов Кирил. Ось вже хоч хтось здивувався.

— Мені здалося, або Кирил нас не чекав тут побачити? — відмітила Ангеліна.

— Та зрозуміла справа, чого б нам тут бути. Ще звинуватять нас потім, що ми їх переслідуємо, самозакоханих зiркунiв.

Після слів Дашки «чого нам тут бути», я порилася в пам'яті.

Пам'ятаю, як попередила тигра розійтись в різні місця, пам'ятаю, як він хотів ще раз обійняти. Далі все, ми з Ванею пішли.

— Я не наїмся одним салатом, піцою і круасаном. Піду ще щось замовлю, — дівчата назвали ненажерою, але я не сперечалася.

Встала знову в чергу. Спіймала погляд Кирила і очима показала на підноси. Повільно дістала один із складеної гори, до мене приєднався і ще охочий узяти піднос.

— Чого ви в їдальню не пішли? — прошепотiла я.

— А ви чого? Думав, туди підете. Завтра ми точно в їдальню.

Упс. Знову збіг.

— Тодi сильно на мене не дивися, щоб нас не викрити.

— Окей, бiляночка. Завтра в сонячних окулярах буду їсти як секретний шпигун.

Розреготався і залишив мене тримати порожній піднос.

Передумала бути ненажерою та повернулася до своїх без добавки.

Сонячні окуляри, бажано якомога темніше, мені б і самiй згодилися. Кирил немов знущався. Очікував момент, коли мої подруги відвернуться на їжу, а Марк з Алексом не дивляться, і показував, цмокаючи губами, як мене цілує. Притискав хот-дог до булки Марка, потираючи один одного в пристрасних обіймах.

Ну не дурень, га?

Уявляю, яким стане наше друге побачення після навчання...