Глава 22/1

Мелісса

...Моє розкриття ще ніколи не здавалося настільки ганебним.

— Так до нас еее... багато Кирилiв приходили. Всі йому подобаються і цілують. Я ж взагалі ні при чому.

Рятувалася, як могла.

Мої виправдання перебив Ваня, повернувшись з зоокрамницi. Зовсім не здивувався, побачивши знайомого відвідувача.

Кирил і до нього пристав з питаннями чи багато приходять з його ім'ям в притулок. Напарник випалив як є, що не пам'ятає таких. По моєму загрозливому погляду зрозумів — ляпнув знову не те. І нахабно втік, прикриваючись тим, що не все за списком боса купив для кошенят.

Нічого-нічого. Повернеться — отримає від мене.

— Раз ти приїхав до всіх тварин, то краще поглянемо на когось ще, — витягнула подалі від балакучого Мачо задоволеного тигра.

Спочатку привела до собак, щоб побачив для кого подарунок привіз. Собача зграя зустріла привiтнiше, нiж папуга. Віслюк лише задом відвернувся і не хотів вітатися. Мопс мене тут же зрадив. Повис на Кирилі. Всi iншi стрибали, приголомшуючи нас дзвінким гавкотом.

У приміщенні для кішок лише і вдалося спокійно поговорити. Сіли на лавку біля стіни. Назад в приймальню вести його із зрозумілих причин не поспішала. Почекаю, коли Ваня повернеться. Є надія, що удвох ми зможемо краще відволікти папугу.

— Слабо уявляв собі, як виглядає притулок тварин, — розгублено обвів Кирил поглядом кошенят, котрі нас обступили, — Як ти всіх пам'ятаєш і розрізняєш?

— Ну так вони ж різні, — трохи посвятила його в свої спостереження, показуючи, що знаю не лише по забарвленню, а також звички, характер і слабкості пухнастих вихованців.

Сама навіть не помітила, як ми виявилися впритул. Хвилювання просилося відсторонитися подалі. Внутрішній голос гнав в безпечне місце.

Але куди ж йому впоратися з проникливим тигром?

Обійняв мене і збентежив остаточно.

— Мелісса, я зрозумів, чого хочу.

— Чого?

Запитала і напружилась.

Якщо їжі — дам чай з вафлями. У мене це є.

— Хочу помічати, як ти світишся не лише поруч з вихованцями, але і зі мною. Ловити твою відкриту посмішку, — кінчиками пальцем провів по моїх губах, — Дивишся і на мене з не меншою теплотою, — підняв руку вище, плавно обводячи мої риси обличчя.

— Кири-ил, — лише і видихнула, немов під гіпнозом.

Мені і так складно справлятися під натиском сірих кристалів, пронзаючих наскрізь. Ніхто не говорив мені таких слів. А якби і сказав, то все одно не так... не тi.

Внутрішній голос сховався під лавку, коли він накрив мої губи поцілунком. Без натиску як під сценою. М'яко і ніжно. При пухнастих свідках. Зовсім не тримав.

Легко відступити.

Але чому ж тоді складно відірватися?

І я піддалася спокусі. Тремтіла від неймовірних відчуттів. Не даючи собі дозвіл, відповідала, повторюючи за ним. В кінці поцілунку і не помітила, як легко пересадили мене з лавки на коліна.

Сіпнулася — не відпустив.

— Другий раз точно останній, — попередила дуже серйозно.

— Так що мені, в третiй раз відбиватися від тебе та збігати? — розреготався над моєю сильною серйозністю. — Не злися, бiляночка. Нас же тягне один до одного. Хіба ти не відчуваєш?

— Неважливо, що відчуваю. Просто ми мало знайомі. І все... все відбувається дуже швидко.

Назвала причину, в якій до кінця весни ще продовжуватиметься термін «на дуже швидко». Шкода немає таймера, який би зміг зупиняти тягу.

— Місяць і тиждень знайомі. Нічого собі мало! — не погодився тигр, — Думай, що хочеш, — продовжив далі, — Сьогодні у нас відбулося перше побачення.