Глава 22

Мелісса

За тиждень стільки всього сталося. Нарешті є з ким поділитися. Швидше нагодувала тварин і встала біля свого кращого слухача.

— Мачо, як ти думаєш мене Кирил здивував?

— Забили гол! Забили! Ур-ра!!!

На кожну мою посмішку він так радіє.

— Ні-ні, Мачо. У чужі ворота прилетіло. Я так трималася, трималася, а на вечірці... піддалася.

У мене були раніше декілька поцілунків в рамках “провести додому”. Той випадок, коли більше прийнято, чим хочеться. Стоїш під під'їздом, мерзнеш. Три рази сказала: «Бувай, до зустрічі». А парубок ніяк не відпускає без фінальної частини.

Техніка схожа. Губи у всіх на одному місці. Лише з Кирилом все відчувалося інакше. Більше, ніж дотик. Глибше, ніж поцілунок. Сотні голочок розносилися приємним тремтінням по тілу і не вистачило сил відштовхнути.

Під гучні вигуки Мачо все розповіла про поцілунок.

— Наших ат-такують. Кир-рил! Кир-рил! Ховайтеся, слабаки!

Дала папузі швидше курагу. Треба менше його посвячувати в інтимні подробиці. Сама вже на взводі. Так ще і птиця в жаху від моїх пригод.

— Не хвилюйся, Мачо, — відносилося і до мене, — Більше Кирил мене нікуди не затягне. Тут від всіх атак відпочиваю. Нам ховатися не потрібно.

У мене вийшло більше заспокоїтися, нiж у папуги.

— Лізь в клітку! Вороги близько!

Зіскочив з дощечки. Пробіг по прутах і пірнув в свій пташиний будиночок. Ще й засув на дверцятах дзьобом зачинив.

Може, я йому курагу не дуже свіжу дала? Узяла одну спробувати — смак нормальний.

Двері в приймальню відкрилися. І я з курагою в роті обернулася до входу зустріти відвідувача. Та так і проковтнула залишок цілком.

— Мелісса? Тебе я взагалі не чекав тут побачити.

Аааа!  Повітря мало для відповіді. Вода далеко. У клітку до Мачо не влізу.

Боже! Про що я думаю?

Заволати не встигла.

— Тихо-тихо. Бурхливу радість ще встигнеш показати, — дозволив відвідувач, він же Кирил, гроза моєї суперечки.

У декілька кроків наблизився і, по-господарському, розправив комірець на моєму білому халаті.

— Як... як ти тут опинився? — заклинювання від його несподіваних появ знову повернулися.

— Зрозумів, що я далекий від тварин. Вирішив виправлятися, взнати ближче. Чуття хижака вибрало цей звіринець, — рукою показав у бік дверей. — Ось, не з порожніми руками приїхав.

Подивилась на великий пакет корму для собак. Правдоподібно говорить. Чого ж мені не віриться?

— А в зоопарк ти ходити не пробував?

— Ти мене ще в цирк відправ, білянка, — того і дивися, тигр образиться.

Зачіпку змогла знайти лише в одному:

— Чому ж ти мені вчора нічого не написав про своє нове бажання?

Запудрив мізки розмовоньками про танці, мої плани випитував. Спеціально на зустріч натякав в цей час. Ох, і хитрющий тигр.

— Можна подумати, ти мені багато розповіла, де проводиш свої вихідні, — відбив він з легкістю мої докори. І перемкнув увагу на притихлого Мачо, — Оу, яка дивна птиця у вас живе. Бачиш? Я люблю тварин.

Підійшов до папуги, котрий причаївся. Я-то вже знаю, що Мачо набундючився. Боїться, як би не по його душу прибули забирати. Прикидається невидимкою.

— Привіт, пташка. Папуга розмовляти вміє?

— Дуже погано. Лише цвірінькає.

Хоч би до відходу Кирила так і було.

— Нумо, подай голос, — зацікавився новоявлений любитель тварин і засунув вказівний палець між прутів.

— Подай м'яч в око, дур-рак!

Мачо обурився, що до нього лізе чужий. І вдарив дзьобом в підставлений палець.

— Офігеть! Він же скажений!

Кирило відскочив від нього як від крокодила.

— Нi-i, просто не звик до тебе, — вступилася за улюбленчика. — Ти на його територію без дозволу вліз. Папуга дуже розумний, захищався.

— Пр-ротивника гр-рохнути, — підтвердив Мачо, що я права.

Схопила серветку зi столу та приклала до маленької краплі крові, яка проступила, рятуючи пораненого тигра.

Думала почне наїжджати на папугу, але стрілки зійшлися на мені.

— Сильно мені його голос нагадує хворого ревнивця, — засуджуючи поцокав, — Хто мені хотів ноги відірвати? — знову наблизився до клітки, але палець вже не тикав.

Папуга видав йому набір з міцних слівець.

— Кирил, зупинись, — почала я і схопилася.

Мачо реагує на слова-в'язки. Втратила пильність.

— Кир-рилл нахаба. Подобається. Ммм, який поцілунок!

Тепер ми втупилися на нього удвох в шоцi.

— Так-так, папуга скажена, — передумала доки вступатися, — Сильно хворий. Лікуємо його і лікуємо. Не звертай краще уваги. Птиця ж, що з неї узяти.

— А голос зараз твій нагадує. Ім'я моє назвав.

Моє розкриття ще ніколи не здавалося настільки ганебним...