Глава 14

Кирило

Мелісса відразу втекла до вбиральні вмиватися. Не запитуючи, замовив вразливому ботану напій поміцніше і всім нам підкріпитися. У мене теж фантазія бурхлива. Але навіть я б не додумався на місці Білянки називати Ваню мачо та силачем. В iншому мої сумніви також все більше стверджувались.

— І часто ти в парку буваєш? — почав, як між іншим, з ним говорити, поки не повернулася любителька підказувати.

— Рідко дуже, — не став він приховувати, — Навчання весь час займає. А ще й…

Він осікся, побачивши Меліссу.

— Вань, досить вже скаржитись, — присіла все ж таки поруч з ним, а не зі мною, та понеслася милого розхвалювати. — Розривається між мною та навчанням бідненький. Розумний занадто. Що з ним робити таким пречудовим. Ось як пощастило.

Ну хоч, що силач вже не казала, i на тому дякую.

Придивився уважніше до дівчини навпроти. Напруга ще не зникла, але вже помітно прийшла у себе. Почервонілість на повіках зменшилась, обличчя без темних розводів знову грає рум'янцем під моїм пильним поглядом. Захотілося ще раз її обійняти. Зануритися носом у волосся, вдихнути легкий аромат ванілі. Так зворушливо в парку пригорнулась до мене. Не до Ванi! Шкода, що ми тут сидимо не вдвох.

Але душу вже починала гріти думка, що лід все ж таки почав танути. І зараз розмовляє зі мною не крізь зуби. А дивиться... дивиться як на героя. Після вчинку з хом'яком так не дивилась. Хоча мені довелося знатно перебороти себе і стерпіти всі кепкування звiролюбiв.

Офіціантка принесла моє замовлення, та виставила тарілки з приборами на стіл.

— Кирил, ми їсти не хочемо. Та й заплатити не зможемо, — скромно відмовилася Мелісса, відсуваючи свою тарілку. Другу вже відсунути не змогла:

— Ваня, ну ти як завжди!

Ніби його зловили на гарячому, Ваня шумно втягнув в себе звисаючу з рота пасту, допомагаючи рукою і серветкою.

— Коли нервую завжди їсти хочу. А сьогодні так взагалі півдня голодний, — обурився він, коли проковтнув. І швидше запрацював виделкою, поки Мелісса від скромності не відібрала.

У тому, що вона теж голодна я не сумнівався. Окрім кави вони нічого не купували. Про себе й казати нічого, мені і кави в кущах не перепало, поки стежив за парочкою. Пенсіонери й тi на побаченнях поводилися б романтичніше, ніж ці двоє.

— У мене в цьому закладі велика знижка. Майже даром виходить замовлення. Отже не турбуйся щодо мого гаманця. Інакше доведеться нам тебе годувати, — присунув назад до неї тарілку з пастою і салатом.

Знижку вигадав, звичайно. Бонусной карти батька у мене з собою не було. Кафе вважається елітним і одним з найулюбленіших моїх батьків. Вони де-небудь ходити не стануть.

— Ну якщо дійсно дешево, тоді зможу потім повернути, — голод у скромниці пересилив принципи, і вона вiдразу приєдналася до нашої перемерзлої в парку компанії.

Навіть у таких дрібницях Білянка дивувала мене чимось новим, далеким від набагато звичніших дівчат, готових приймати від чоловічої статі все. Чим більше, тим краще. Чим дорожче, тим правильніше. З самим найневиннішим виглядом вони фальшиво видавали iз себе покірних скромниць, вміло приховуючи справжню сутність. У випадку з Меліссою відбувається все навпаки. Покірливістю і не пахне. Вдавати із себе нічого не намагається, показуючи себе такою, яка є.

Вечеря не заважала їй стежити за своїм ботаном.

— Ой, Ваня, ти ж не п'єш, — в шоцi округлила медово-карі очі, коли я йому наповнив чарку хмільним напоєм.

— Ще й як п'ю, — не погодився він, — Третій раз буде! — прозвучало досить гордо.

— Перший, я пам'ятаю. Коли ти два бали раз в житті отримав. А другий раз з якого приводу? — допитувалася Мелісса.

Я занервував. Моя версія, що вони не дуже близькі почала розвалюватися по швах. Занадто вже багато подробиць, які знають один про одного. Сам не пригадаю, як випив вперше. А вона все пам'ятає про нього і знає.

— Другий раз, коли собака скажена ледве не вкусила під час перев'язки.

Та що ж таке! Знову собаку приплів.

І що особливо насторожувало, Білянка швидко зрозуміла, про яку собаку мова йдеться. Від відповідей на прямі питання вона ухилялася. Але спілкувалася вже ввічливіше і набагато доброзичливіше, ніж раніше. Це радувало. Дуже радувало. Але ніяк не просувало мене до розгадки її зв'язку з ботаном. У стосунки їх ,як пари, я вірив так само, як в привидів.

Мелісса переводила теми розмов сама куди хотіла. Переважно все крутилося навколо нападу та мого героїчного вчинку.

— Я тут подумала, а може варто в поліцію повідомити? — ніяк не хотіла вона втихомирюватися, — Раптом бики ще на когось нападуть?

— Бики поки контужені. Навряд чи їх зможуть знайти, — не розділяв я її пориви, хоча описала двох громил досить точно.

Ваня рішуче вставив пропозицію, гримнувши кулаком по столу:

— Більше в парк ні ногою! А то раптом знову нападуть, гик-гик, — не думав, що він після однієї чарки ставатиме косооким і гикавка нападе.

— Тоді куди на побачення ходитимете? — небилиці, що ні дня один без одного, не давали спокою.

Мелісса швидко відчула, куди я схилив.

— Ой, ну може... у це... кіно, — ледве чутно підкинула новий варіант.

Я вже почав уявляти себе в глядацькому залі, спостерігаючим за парочкою між рядів, і тут Ваня мене врятував.

— Ми і так бачимося постійно, — не дуже-то радісно видав, — В універi, на роботі, по дорозі.

— Ти ж зерновий хлібець ще не куштував, — Мелісса заткнула йому швидше рот, вставивши цілий шматок, як в компостер.

Щодо недоказаної фрази «по дорозі» я і так розберуся. Ось інформація стосовно роботи мене зацікавила. Сам вже заплутався, що в мені переважало «потреба для перемоги» чи «особисте бажання» дізнатися про Меліссу більше. Тепер я хоч би розумів через кого і куди далі копати.

Спеціально розпитувати Ваню при закритій, але вже не колючій Білянці не став. Так і він отримає, якщо новим шматком хліба не подавиться, i мої стратегії будуть під загрозою.