Глава 13

Мелісса

Всі дні до п'ятниці перебувала в стані напруження. Затишшя невгамовного тигра насторожувало. Він навіть писати мені перестав! Ангеліна вважала, що образився після облому з хом'яком. Але ми ж хотіли провчити хоч когось із зграї. Обхитрити мені нахабу вдалося, ось тільки відчуття полегшення потім зовсім не прийшло.

У думці, що я вчинила правильно, мене утверджували дві причини: бажання не програти робило сильніше, а регулярні сутички в коридорах універа з Кирилом в оточенні дівчаток — зліше.

Я теж не виглядала самотньою. Подружки не рахуються.

— Меліс, ну мені в бібліотеку потрібно, — буркотів мій тимчасовий парубок , — я взагалі в їдальню не хочу. Зранку поснідав і…

— Встигнеш ще в свою бібліотеку, — потягнула його далі. — Бачиш? Він дивиться. Краще обійми мене та посміхайся. А то виглядаєш, наче лимоном подавився. Я тобі там шоколадку куплю, — Ваня любить солодке, я знаю.

Кирил з Марком стояли біля входу в їдальню. Спостерігала за реакцією хижакiв доки волочила Ваню за собою. Марк не приховував, що помітив нас. І навіть регіт свій не приховував. Зате тигр, котрий ще до недавна не давав проходу, навіть не поглянув в наш бік.

Посадила Ваню поруч з Ангеліною, вона раніше прийшла зайняти місця. У нас тепер цілі схеми рухів під час лекцій готуються. Особливо це стосується Дашки. Вже кудись втекла, коли за нею погнався Алекс.

Вибрала Вані шоколадку, собі взяла какао та кекс. Відійшла заледве на два кроки і від несподіванки ледве тацю не впустила. Притримали. Допомогли. Проте дякувати не з’явилося жодного бажання.

— Твоє побачення сьогодні в силі, Меліс-са? — Кирил нависнув наді мною позаду. Наче хижак над здобиччю.

Помітив мене все ж таки. І не забув!

— Чого ж йому не бути? — зрушилася трохи убік від надто тісного контакту до спини.

Зовсім трішки торкнувся, коли запитував, ще вухо губами зачепив. А моє обличчя тепер просить льоду. Палає вогнем, хоч в масці ходи.

Ваню можу взяти за руку, обійняти дружньо. Різниці між ним і подружками не відчуваю жодної. Тигр діє на мене небезпечно. Навіть щоки волають: «Стережись!»

— Раптом передумала, — продовжив насідати він, — місце могли змінити. Мені потрібно знати. Після підстави з хом'яком краще не ризикуй обвести навкола пальця. Зі свого боку, обіцянки дотримаюсь.

— Нічого не змінилося, — переконливо підтвердила, але голос тремтів, — Ваня більше всього на світі мріє скоріше мене в парк відвести.

Три дні довелося вмовляти.

— Лише потім, щоб відстав і не... — підняла очі від таці, туди я їх заховала, щоб не дивитися на нахабу. А його й слід зник.

Непомітно напав і так само безслідно розчинився в натовпі студентiв. Ну і хай котиться, куди хоче. Все одно ні на що добре нездатний. Лише підкрадатися, лякати та дівчаток розважати.

До кінця учбового дня, в думках, я вже нервово тікала по всьому парку від кожного куща. У який час тигр прийде? І як він зможе непомітно підглянути? Як довго спостерігатиме?

О Боже! Я ще не на побаченні, а вже відчуваю себе дрібною здобиччю, поки хижак ліниво сидить в засідці, зайнявши спостережний пост.

Нас вчать лікам для лікування звірів, але нічого такого для допомоги параноїкам не проходили. Ліки потрібно терміново дістати! І не мені одній. В потрійному екземплярі! Дашка в бойовій готовності. Знову вона — мішень. З Ангеліною теж не все гаразд. Проситься до нас на вихідних втекти зі свого дому. Студент її мами приїде.

Попадос у всьому. Зіркова зграя не дає життя нашій милій і беззахисній трійці. Одній мені трохи більше пощастило. Після парку забуду як і звали наполегливого тигра.

***

При вході до парку попросила:

— Вань, припини скаржитися, — вуха пухнуть від його скиглення.

— Та вже, які можуть бути скарги, — поправив окуляри на сумних очах. — Подумаєш, пропустив факультатив. А ми там дослідження готуємо по впливу грунту на копита. У бібліотеку не потрапив. І не встигну написати реферат про диких биків. Може, треба було Кирила завтра покликати до нас на роботу?

— Думай, що говориш, — як видасть щось. — Ну хто проводить побачення в притулку для тварин? Нормальні люди ходять в парк.

Мій тимчасовий парубок понуро кивнув. Підставив руку, щоб я за нього взялася. Парочка ж. Так і ходитимемо вперед-назад по алеї.

Спочатку хвилювання не прийшло. Прямо відчувала — тигр на полювання ще не вийшов. Розслаблено пройшлися уздовж чекаючої весняного тепла садової зони парку. Повз ставок, місцями ще вкритий льодом. Біля атракціонів купили гарячу каву і неквапливо продовжували гуляти.

На третьому колі я зрозуміла, що дуже багато не знала про копита. Грунт сильно на них впливає. Підтримувати діалог не могла, більше слухала. З кожним колом занепокоєння в мені лише зростало.

Стежить? Звідки?

Вже поїхав звiдси, чи зовсім не приїжджав?