Глава 12/1

Кирило

Зранку нічого не став говорити друзям про свій новий план завоювання Мелісси. Мені ще не вистачало купи свідків для ідіотської перевірки, в яку сам же себе і вiгнав. Алексу було не до мене. Таким злим я його ще не бачив. Улюбленцю Горгони теж довелося несолодко. Він зовсім забув підготувати доповідь по маркетингу.

Користуючись тимчасовим збентеженням друзів, поспішав на поверх звіролюбів. Встав навпроти дверей, з яких хом'як втік до мене. Знав би, в житті сюди не сунувся. До зустрічі з Годзіллою і стервозною трійцею життя протікало набагато простіше. Зараз же не тече, а вирує та шипить.

— Не передумав? Хмм, дивно, — так от радісно зустріла мене бiляночна зараза, коли вийшла, прочитавши моє повідомлення, з аудиторії.

— Давай вже сюди свого монст... хом'яка давай. Ти зрозуміла, про що я, — виправився, але думати про нього, як про монстра не перестав.

Брр. Руки потім стерилізувати доведеться.

— З таким настроєм до Годзілли наближатися не можна, — діловито заявила, змахнувши білявим хвостом, — потрібно дивитися на нього по-доброму. Ласкаво говорити, щоб хом'як тебе вибачив за образливі лайки. Ніжно гладити.

Цілувати, хоч не треба? Так і кортіло запитати. Утримався. Якщо скаже «так», тоді точно пошлю її куди подалі.  Замість цього різко посунув Білянку до себе за талію і провів кінчиками пальців по вкритій рум'янцем щоцi.

— Так ніжно чи ще ласкавіше, Мелісса? — підняв руку вище, занурюючись в її м'яке волосся.

— Що ти собі дозволяєш? — відскочила від мене, як ужалена, накривши долонею щоку, немов там опік залишився, — Мій ревнивий хлопець міг нас побачити!

Мені вже варто лякатися? Доведеться докласти чималих зусиль зіграти переляк побачивши кволого, інакше спалюся сміхом.

— Тренуюся на тобі. Чого ти розкричалась? — ну точно скажена, — Звідки я знаю, як правильно торкатись Годзілли. Сама на мені покажи.

Мелісса занервувала. Закусила нижню губу, дивлячись на мене з побоюванням. Вона зовсім не вміє приховувати емоції. Мені не потрібно здогадуватись, який в Білянки настрій, але я жодного разу так і не зміг передбачити її наступний крок.

З помітною напругою підійшла ближче, знову скорочуючи відстань.

— Нахили голову, — буркнула крізь зуби.

Колючо-ріжучих предметів у неї в руках не видно. Нахилив.

Обережно і якось зворушливо білянка провела долонькою від лоба до потилиці. Наскільки в її розумінні це виглядало ніжно думати не хотілося. Хотілося іншого... Відчути, як з силою зімкнутися її пальці, чіпляючись за моє волосся, коли я проникну в її щільно зімкнуті губи з поцілунком.

— Приблизно так і погладь, — не здогадуючись, наскільки мої думки далекі від хом'яка, вона вважала підготовку закінченою.

— Почекай тут. Я покличу тебе.

Сховалася в аудиторії, щільно прикриваючи двері. Довго чекати не довелося. Білянка виглянула і махнула, що можна заходити.

— А винести до мене хом'яка не могла?

Я так і застряг на порозі. Цей принизливий крок для підкорення ставки мені уявлявся зовсім по-іншому.

— З яких пір ти сором'язливим став? — усміхнулася Білянка, на своїй території вона пожвававішала й осміліла, — Ми всі бережемо талісман третього курсу. Отже, проходь. Годзілла чекає на тебе.

Всi — це повна аудиторія студентів.

Подружки встали зі своїх місць, не приховуючи хихикання. Дівчатка, яких нещодавно підвозив після підстави Білянки, грайливо мені підморгували. Решта просто повитріщалися, немов на прибульця, прагнучи не пропустити, що буде далі. І лише один хотів прикритися книжкою.

— Ваня, будь ласка, не ревнуй, — Білянка відібрала в кволого, що намагався прічаїтися, книгу,  — Кирил прийшов не до мене, а до хом'яка. Незабаром вже піде.

— Угу, зрозуміло, — кинув на мене переляканий погляд ревнивець.

Ілише після цього вона показала в кінець стіни на живий куточок. Ось тут-то і мешкав в будиночку рудий монстр. Побачивши мене хом'як вискалився. Уважно приглянувся чорними намистинами. Невже впізнав?

Назад шляху немає. Ганьбу перед Білянкою я ще міг пережити, але перед цілою групою — це вже занадто. По всьому універу прославлять же, звiролюби чокнутi.

Білянка, тим часом, витягнула чудовисько з будиночка. І почала йому пояснювати, що відбувається. Голосно пояснювати. Чули всі.

— Годзілла, до тебе прийшов той самий тип, який на нас кричав. Хоче вибачитися. Дай йому шанс, малюче.

Мені здається, чи я потрапив до психлікарні?

Утримуючи в своїх руках хом'яка, Білянка підняла його вище, мордою направляючи на мене. Морда дивилася не по-доброму.

— Ти це… того, не злися, якщо що, — видавив з себе, в думках записуючи на прийом до психіатра нас разом з Білянкою, — краще сиди в своєму будиночку і не рипайся. А то…

— Кириле, досить! — перервала мою душевну бесіду.

Гаразд, гаразд більше не буду розпинатися.

— Та погладь вже! Зара батарея сяде і сфоткати не зможу, — позаду пролунав голосок кучерявої мішені Алекса.

Вся аудиторія зашуміла вигуками з порадами.

— Давай, хом'ячок згоден, — з упевненістю, начебто розуміє мову хом'яка, поквапила Білянка.

Той самий хом’як, котрий був начебто згодний, клацнув зубами, здибив шерсть і шикнув. Так, якщо подумати, поводиться він один в один, як задоволена хитрюга, що зара підштовхувала мене мене до публічного зганьблення.

Уявив на місці Годзілли Меліссу. Потім, що провчу скоро заразу. Отримає вона у мене. Повільно наблизив руку до рудою шерсті. І так само повільно провів по його спинці, як в коридорі Білянка приголубила мене. На дотик Годзілла виявився теплим і м'яким. Злегка підвівся на лапках, і сам потерся ще об мої пальці.

— Ти йому сподобався, Кирил, — обрадувала Білянка.

Все життя про це мріяв! Млин.

Відірвав руку і підніс до носа — гидким чимось не смерділо. Хоч в чомусь пощастило.

— Поверни Годзіллу на місце і пригадай, про що домовлялися, — вважаючи свій борг виконаним.