Глава 11/1

Мелісса

У спину так і тисли нахабні сірі очі. Не одній мені. Ваня все поривавcя зірватися на біг. Але я тримала міцно переляканого напарника. Хай не думає самовпевнений тигр, що ми його боїмося. Скажених вівчарок приймаємо, та й тi спокійніші. Подруги йшли поруч з нами, втішаючі мого «нового» парубка.

— Мелісса, у що ти мене втягнула? — скиглив Ваня. — Нічого поганого не робив, а ледве не отримав за якісь погрози.Ти його точно розсердила, але я-то ні при чому!

— Ось бачиш! А ти сміявся, — і не подумала пом’якшити враження. — Кирил дуже нахабний, совісті зовсім немає. Гірше ще не зустрічала.

— А я зустрічала, — заперечила Дашка, — Алекс — ось, хто зло насущне. Страшніше не буває. Кирил, хоч милий, коли не сердиться.

— Марк в сто разів гірше, — засперечалася Ангеліна. — В клубі хотіла зробити вигляд, що нічого не пам’ятаю. Ну як він вломився, і побачив мої…, — вона не уточнила при Ванi, — так він нагадав. Сказав, що там дивитися було нема на що. Третій розмір із половиною — це нема на що?!

Погоджуюся з усіма.

— Вся зграя парубкоподiбних — грубіяни, як на підбір. І не треба думати, що хтось, — а вони лише й натякають на Кирила, — краще з них. Усi з одного тіста зліплені. Гулящого такого, із золотистою скориночкою. Друзі невгамовного тигра до вас сьогодні навіть не підійшли. У той час, як я терплю напади, взагалі не розуміючи за що.

— Може, ти йому подобаєшся, Меліс? — пискнув Ваня.

Ангеліна хихикнула. А в Дашки одне на розумі — знову мені ткнула три пальці під ніс. Я їй у відповідь повернула дулю. Будь Ваня, хоч тричі правий, що навряд чи, це нічого не змінить. Знаходитися в зграї прихильниць для уваги видного мажора не для мене. Задурманити мені голову пронизливими наскрізь очима і чарівливою посмішкою, йому не вдасться.

— Немає значення, що нахаба про мене думає. Тепер він точно відчепиться.

— Слабо віриться, — похитнула мою віру щодо вдалого обману Дашка, тим самим перелякавши і без того засмученого Ваню.

— А моє трохи побути твоїм хлопцем вже скінчилося? — пролунало від напарника з великою надією.

Відмінно ж я живу. Один проходу не дає. А другий вже злиняти готовий, не дійшовши й до зупинки. Папуга і той надійніше.

— Вань, ну майже прошло, але…, — злякати боялася, підбираючи слова, — ще трішечки залишилось. Крапельку і завтра побудь. Лише для вигляду, якщо зграю зустрінемо. В iнший час не треба, живи собі. У бібліотеці ховайся, туди зграя все одно ніс не показує.

Умовляти почали утрьох. Ваня смикався. Сумнівався. Ставати під прицілом хижого нахаби не хотів. Зціпивши зуби погодився під нашим натиском. Ми пояснили, що в універi йому точно ніщо не загрожує. Є безліч місць, де можна заховатися. Нагадала, що я у боргу на його бажання.

По дорозі додому, поки ми їхали в автобусі, Ваня вже заспокоївся. Дівчатка по черзі вийшли на своїх зупинках. А ми з моїм новим бойфрендом «на трохи» продовжили шлях разом. Навряд чи б ми з Ваньою змогли стати друзями в універі, та він би терпляче витримував мене, якби не був моїм сусідом. Діватися йому нікуди — скрізь дістану.

Удома прошла відразу на кухню. Вірніше, на аромат прибігла. Мама лише дістала з духовки яблучний пирiг. Забула про все, швидше хватаючи тарілку.

— Мелісса, у тебе все гаразд? Ти схвильована якась, — помітила мама.

З чого вона взяла? Та я сама спокійнiсть.

— Нi-нi, жодних проблем. Звідки їм взятися, — відмахнулася безтурботно, відкушуючи ще теплий шматочок.

Мама в цей час вийшла в коридор і повернулася з моєю сумкою.

— У тебе телефон дзвонить, — дістала трубку і протягнула мені, — Хм… Ім’я якесь дивне — Тигр.

Я закашлялась. Пирiг застряг у горлі. Підскочила. Мимо стільця ледве не впала.

Ніде спокою немає!