Глава 11

Кирило

Друзi пореготали, побачивши мого конкурента. А мені взагалі не до сміху. Сам не розумію до чого мені зараз. Спеціально сповільнюю крок назустріч до неквапливо пливучої парочки. Думаю, гадаю. Намагаюся зіставити своє уявлення про грізного мачо. Нічого не виходить.

— Мелісса, ти хотіла мене з кимось познайомити? — встав у них на дорозі, обійти не дам.

Своїм питанням я більше хотів уточнити, раптом ми помилилися. Зараз скаже, що кволий крендель в шапці з бубоном — друг, сусід, брат. Пофіг хто. Збиває з пантелику те, що тримає його під руку. Ну а раптом кволий втомився? Допомагає йому до зупинки дійти.

— Обіцяла, отже, познайомлю, — кинула на мене суворий погляд Білянка і обернула голову до кренделя, дивлячись на нього як на круассан сьогодні в буфеті. — Навіщо мені приховувати улюбленого мачо? Правда, милий?

— Т-так, моя дівчина, — пробурмотів мачо недороблений, і притиснувся до моєї особистої ставки щільніше.

Мелісса теж пригорнулася до нього. Того й дивися цілуватися полізуть. Ідилія божевільна. Так би й порадів за голубків. Якби не ставка, яку в кренделя треба відбити. І сам кволий мачо дуже далекий від того, що вона розписала. Ще мені здається я десь його бачив. Точно тут вчиться. Але пригадати не можу.

— Я так розумію, ти вилікувався вже? — підбираюся до найголовнішого, — Гучним басом говорити перестав.

Замість відповіді він здивовано витріщився на Білянку.

— Ну, пам'ятаєш, ти хворів? — нагадала вона солодким голоском. — А я тебе лікувала, жаліла. Дбала про тебе, хвилювалась.

Парубок поспішно закивав, наче бовдур.

— Коли Моя дівчина старанно дбає — вилікується навіть найдохліша собака.

Крендель все більше здавався дивним. Собака-то тут до чого?

Гаразд, не відволікаючись продовжив:

— Ну ось і добре, — раз здоровий, пора відповісти за свої слова, — Пам'ятається, ти мені м'яча обіцяв в дупу засунути. Ну так давай, спробуй, — насунувся на нього впритул.

— Мелісса, це я таке казав?!

Кволий мачо шарахнувся в бік. Білянка його зловила. Схопила за руку та встала в стійку для оборони.

— Коли знадобиться, тоді й засунемо! Чого до нас пристав? Не нервуй мого ревнивого хлопця. А то взнаєш, який він сильний, коли розсердиться.

Силач позаду пригнувся. Один бубон залишився стирчати над головою відчайдушної Білянки. Хотів же вмазати дебілу. Ух, як хотів. Побачивши переляканого кренделя кулаки свербіти перестали. На відстані всі силачі. Погрозами розкидуються. Відмінного ж собі парубка знайшла моя ставка.

— Мені потрібно з тобою поговорити наодинці, — потягнув Білянку за рукав, — Давай відійдем, — над силу добавив: — Будь ласка.

Хотілося розбити цю парочку приліплених одна до одного. Аж вилиці від злості зводило. Білянка і так часто дратує. Але зараз особливо гостро.

— Знаєш, що? Відчепися! — відштовхнула мене, і тією ж рукою погладила кволого по шапці. — Парубка тобі показала. Скажи йому, Ванiчка?

— Т-так, моя дівчина Мелісса, — знову пробурмотів під ніс непорозуміння для моєї перемоги.

Мої метання між — забити на Білянку разом із суперечкою, відштовхнути кволого і схопити та відтягнути граючу на нервах заразу —  Мелісса випередила, знову нагороджуючи обломом.

— Все, що ти хотів — почув. Не заважай нам на побачення йти. Знайди собі іншу дурепу. Я для тебе вже зайнята!

Смикнула свого кволого мачо і потягнула по стежині в напрямку парковки. Навіщось подружки її там очікували, сміючись від наших розборок.

Офі-геть... Вперше я так розгубився.

Те саме відчуття, коли отримую під ніс велику фігу. Адже на зло так голубилася з дебільним мачо. Перегравала. І навіть в буфеті настільки зухвало себе не вела.

— Можеш для нас не повторювати, — відірвав мене Алекс від пильного спостереження за солодкою парочкою, котра віддалялась, — Про те, що Мелісса зайнята для тебе, почув весь студентський двір. Подумаєш, забажала  досвідченому хижакові — миленького цуцика. Не все ж тобі отримувати. Дай і ботанам порадіти.

Знову мене зачепило нагадування, пов'язане з собакою. Мелісса тоді хихикнула, розуміючи порівняння. У них точно є щось спільне. Навчання, само собою. Але щось ще.

— Ну хочеш, не чекатимемо свята міста? — співчутливо розвів руками Марк, — Танцюй на площі раніше. Програвати теж треба вміти.

Для мене є різниця між «треба» і «вміти».

— Я не пам'ятаю, щоб говорив вам про відступ. Мій термін до свята міста не витік? Нi? Ось і відстаньте.

Перекинув злість на друзів. Роздратування так i вирувало. Мені вчитися в універі ще майже два роки. І кожного разу стикаючись з Білянкою я отримуватиму нагадування: «Кирил — ти лузер».

Як мені бути, відчуваючи, що дівчисько на мене реагує? Та я і сам вже не проти з нею замутити до здобуття перемоги. І в той же час вона ставить стіну за стіною. Все вище і далі захищаючись. Ніби відчуває в мені серйозну загрозу. Невже для стосунків з ботаном?