Глава 9/1

Кирило

— Привіт звiролюбам, — підійшов до трійці. — Мені потрібно з вашою подружкою поговорити.

— А мені — ні, — насупилася Білянка, — я зайнята, не відволікай мене.

Швиденько вхопила великий круасан і відкусила половину, набивши повні щоки.

Піти їй ще з десяток купити, чи що? Якщо так буде їсти — говорити не зможе. Обзиватися теж. Лише до стільця прив'язати не завадить.

— Довго стояти над душею будеш? — почала буркотіти кучерява мішень Алекса.

А й справді. Чого це я? Рот в Білянки забитий. Загорлати швидко не зможе.

— Вирушаємо вже, — ніхто відреагувати на значення множинної фрази не встиг.

Підхопив знизу стілець під Білянкою і так прямо, як на троні царицю, переніс до іншого столу.

— Пош-тав швидше! Вiдш-шепися! — Обурювалася з половиною круасана в руках, промовляючи повним ротом.

Поставив. Навіть підсунув для зручності. Сам поруч присів. Ангеліна зглянулася і принесла їй недопиту каву.

— Мелісса, засунь собі до рота другу половину і вислухай уважно.

Ось так, без психів, спокійно говорив з нею. Хоча знаю, що вивести зараза може швидко.

— Якщо так відстанеш, тоді говори. Я на лекцію поспішаю, — зітхнула вона з виглядом приреченої жертви, коли проковтнула свою зайнятість.

— Вчора я стежив за тобою весь вечір, — так і було, чого приховувати, — Жодного разу твій хлопець тобі не зателефонував. Не потурбувався, як ти без нього відриваєшся. Що витворяєш без ревнивого мачо. І ось, що я зрозумів, — підняв вгору вказівний палець, — немає у тебе ніякого хлопця. Ти збрехала, Білянка! А голос того, що ти мені підсунула, був занадто дивним.

Оченята медово-карі забігали. Схопила чашку й робила вигляд, начебто п'є, напитися не може. Піймав її. Муха-ха. Я ж не лише офігенний хижак та майстер чарівливості. Є в мені і розум великий. Аналітика — моє все.

— Є у мене бойфренд, — відставила вона порожню чашку. — Не віриш? Твої проблеми.

— Досить вже ламати комедію, Бi.., — осікаюся, поки що стримуючись, — Мелісса, сходи зі мною на побачення.Ти не пошкодуєш.

Шпага Чемпіона під столом теж хотів не пошкодувати. Закинув ногу на ногу. Поки хворів після Годзілли відчував себе спокійніше.

Мовчання сприйняв за сумніви.

— Ну чого ти боїшся? Заховай колючки, маленька, — узяв її за руку, і ніжно провів великим пальцем по тонкому зап'ястку. Зловив переривистий видих. І вона висмикнула руку.

Допускаю, що здатен інколи помилятися. Але не там. На танцполi. Коли Білянка пригорнулася до мене. Вся така тепла, розслаблена. Мружилася від моїх акуратних погладжувань спини. Нижче спускатися не зважився, щоб не злякати. Знав би, й перевірку не просив. Для мене важливо було зрозуміти — вилікувався чи ні.

Після мовчання, в якому вона нагадала мені кращу недовгу частину вчорашнього вечора, стрепетнуласяю. Відсунулася на самий край стільця, збільшивши відстань, ніби я заразний.

— Нi-i, Кирил, — енергійно мотала головою, — Мені й не доведеться пошкодувати. Краще я доведу тобі, що хлопець є. Переконаєшся і тоді даси мені спокій.

План Білянки я почув, і він мене однозначно не радував.

— Просто вказати на кого-небудь не прокатає, — хай, що хоче говорить, а я не вірю. Чуйка рідко підводить. — В тому, що хлопець є, зможу переконатися, якщо почую, як він називає тебе своєю дівчиною.

Сам себе похвалив за ідею. Безпрограшна пастка для Білянки:

Хлопця немає — фіг покаже когось.

Хлопець є — ну який нормальний чувак захоче переді мною розпинатися? Ну я б послав швидше, ніж перед незнайомцем сюсюкався зі своєю дівчиною.

— Після навчання у дворі універа доведу, — підхопилася вона, і повернулася до подружок за стіл.

Утримувати, як і повертати, поки не збирався. Якщо у мене запитають ім'я найдивнішої та непередбачуваної дівчини, замислюватися не буду. Моя ставка Мелісса.