Глава 8/1

Мелісса

Обличчя Кирила мені видно не було. Затулила крихітка своєю круглодупою ширмою. Але я можу собі уявити, як він там стріляв зброєю звабливості. Навик баболюба читався на ньому незмивними чорнилами. Терпіти таких ніколи не могла. Ну і далі не збираюся.

Не тiльки у мене маячила перед обличчям круглодупа ширма. Вийшло так, що Кирил з Марком зайняли місця навпроти нас з Ангеліною за наступним столом. Алекс і Дашка повернулися після розборок пізніше і сіли з іншого боку від компанії. Так вони виявилися спина до спини. І ось Алексу видно набридло, шльопнув по дупі крихітку, та аж підстрибнула.

До нас якраз підійшла офіціантка із замовленням, і відвернула від випадкової уваги на чужий столик.

— Нарешті! Дочекалася, — Дашка мало не вирвала тацю від нетерпіння.

Нічого ж собі зголодніла. Швидше посунула до себе салат і енергійно почала в ньому ритися вилкою.

— Не те, не те, треба щось серйозніше, — своїм салатом голодна подруга залишилася невдоволена.

— Даш, з тобою все гаразд? — обурилася я, коли вона забрала мою тарілку, і так же перевірила склад.

Ангеліна вже сама свій салат віддала. Все одно відберуть. І перебірлива Дашка в її тарілці все ж таки визначилася.

— Моє спасибі для білявого козла, — акуратно підчепила вилкою і витягнула парочку мідій.

— Може не варто його злити? — моє питання зависло в повітрі.

Хто б там мене слухав? Помсту ображена Даша збиралася здійснити негайно.

Лише зараз помітила, що крихітки змилися. Зграя базікала між собою. Кирило бив себе в груди, і в чомусь запевняв друзів. Марк сміявся, крадькома поглядаючи на янголя поруч зі мною. Третій друг, влучний стрілець оливок, уважно слухав і пив із стакана віскі. Обстановка видалася відповідна. Даші на руку. Чим вона відразу й скористалася.

Обернулася наполовину до спини Алекса, придивилась. Хихикнула. Я навіть побачити нічого не встигла, як вона спокійнісінько продовжила їсти свій салат і через трубочку потягувати Мохіто. Найважливіше, що і білявий козел теж відчував себе, як нічого не сталося. Але парочка мідій кудись ділися.

У залі ставало дуже тісно. Все-таки відчувалося, що клуб студентський у всіх сенсах. Вхідні двері від потоку вперед-назад не встигали зачинятися. Офіціанти бігали з підносами, збиваючись з ніг. Тусовка по-дорослому нагадувала мурашник. Радувало, що наших однокурсників сьогодні сюди не принесло. І дратувало, що столик зіркової зграї ніби медом помазали, так і липнули до нього дівки без кінця.

Зміни мене підбадьорили. У нас теж з'явилися бажаючі прилипнути.

— Дівчата, добрий вечір! — звернувся один з трьох юнаків, підійшовши до нашого столика з компанією, — Місця в залі закінчилися. Ви дозволите сісти поруч з вами?

Ми з дівчатками втратили дар мови.

Господи! До чого ж культурні й виховані студенти. За руки не хапають, в плече не штовхають, щоб самим розвалитися. А виглядають як. Як хлопці моєї мрії. Скромно. Серйозно дивляться. Не гигочуть, як тi конi!

— Будемо вам дуже вдячні. Пригостимо морозивом, — другій з культурної компанії, з аристократичною борідкою, ще підкинув прибавливу пропозицію відмітивши наші вагання.

Ми швидко реагуємо на грубість. А ввічливість переварюємо повільно. Так-то у нас договір. Але один вечір нічого не змінить.

— А я ж люблю морозиво, — розправила Даша плечі, вип'ячуючи груди вперед.

— Місця у нас вистачає, — зрушилася я сама до Ангеліни, а вона тут же до мене, — Сідайте. І вам, і нам буде веселіше.

Варто було скромним і порядним парубкам зайняти місця, весело стало прямо відразу. Навіть познайомитися не встигли.

— Еу, ботани, підьом! — тигр так і кинувся до нас, пускаючи люті блискавки скажених очей, — З дівчатами поруч сидіти заборонено.

— Нам дозволили, — чинив опір містер культурність з борідкою, і склав руки будиночком на столі.

Я його схвально поплескала по будиночку на знак підтримки.

— Столик був зайнятий під дівич-вечір. У вас щось змінилося, Білянка?

Вже почала розуміти, називає так мене, коли сердиться.

Зі своїх місць піднялися й інші члени зіркової зграї. В порівнянні з худенькими, тремтячими поряд з нами хлопчиками, вони виглядали, як громили.

Ось і що робити? Спочатку доведеться рятувати культурних. Потім і нахаб вже ніщо не зупинить.

— Вибачте, так і є, — слабо пискнула я, незручно стало, капець. Не перед нахабами, звісно. — У нас дівич-вечір. Хочемо побути самі.

Хник.

Мене тільки й стримувало від розпачу, що до кінця весни б все одно далі, ніж знайомство не зайшло. Може, попросити того, з борідкою, почекати до літа? Ввічливі парубки не вдарили обличчям в бруд. От чого ми ще більше засмутилися.

— Приємно провести вам час, дівчата. Вибачте за занепокоєння, — встали й пішли.

Ангеліна тихенько заохала. Марк грубо заіржав.

— Це ж ми тепер без морозива залишилися, — в Даши теж знайшлася причина для смутку.

— Можу добавку оливок запропонувати, — розщедрився білявий козел.

Довго залишатись на місці під уважним сірооким поглядом я більше не могла. Потягнула дівчаток танцювати. Адже ми і прийшли в клуб заради цього.