Роздiл 5

Кирило

— Дубов, ти впевнений, що не помилився поверхом? — від смикання двері туалету мене відволік знайомий громоподібний голос.

Розвертаюся. Зітхаю з нещасним виглядом, ніби ще трохи й штани стануть мокрi.

— Точно, Алла Семенівна. Поспішав і не помітив табличку, — більш ідіотського виправдання для викладачки економіки придумати не зміг.

А все зараза Білянка винна. Доберуся я до тебе — дізнаєшся, як обзивати мене дурнем на весь поверх.

— Можеш піти раніше, якщо погано почуваєшся.

Навіть препод, вона ж баба-кремінь, і та зглянулася. При всій своїй строгості та бажанні видавити зі студентів знання мозгодовбальними методами, Алла Семенівна тане від моєї привабливості. Поблажки невеликі, але робить.

І варто мені їй видати комплімент:

— Алла Семенівна, ви мене бентежите своєю красою!

Усе. Від розчулення склала пухкі долоні разом, ще трохи дозволить і завтра не приходити.

Довелося піти геть без своєї жертви з таким же дивним ім’ячком, як вона сама.  Ме-лiс-са. Пробурмотів собі під ніс по складах, немов коштуючи на смак. Смак гірчив.  Ось же противне дівчисько. Замість подяки, що її непомітну персону відвідав Сам Я, вона ще корчить iз себе неприступну стерву.

Без спостерігачів мій провал не обійшовся.

Марк з Алексом зачекалися в кінці коридору. Чути не могли, але побачили достатньо.  Применшити ганьбу не вийде.

— Марк, ти помітив, як ставка кинулася на шию непереможному тигру? — спеціально підколює мене Алекс, щойно наблизився до них.

— Це після того, як пронеслася в нападі любові щодуху? — не впустив можливості підчепити і Марк, ледве говорячи від сміху, — Того й гляди добігти не встигла б, калюжею розтеклася. Звабливість хижака — страшна сила.

Вміють вони добити своєю підтримкою.

— Досить реготати. У мене все під контролем. Так і було задумано.

Не зупиняючись, продовжую йти під смішки в спину супротивників по спору.

Рано радіють. Здаватися не збираюся.

Раптом вона встала сьогодні не з тієї ноги? Та так, що не розгледіла своє щастя. Щодо мене, то  моя поведінка сьогодні була на висоті. Ну нічого, пересидить в туалеті. Подумає, якого крутого чувака впустила. Лікті ще кусати буде. Якраз дозріє до наступної атаки.

Поведінка Білянки Мелісси майже перестала дратувати. Велику перемогу після дрібної поразки, навіть приємніше отримувати. Напружувало те, що доведеться з маленькою заразою на побачення ходити. А там, раптом вона полізе на мене? Шпага Чемпіона віроломно сіпнувся.

Цього ще не вистачало! І без Білянки знайдемо з ким час провести.

— Завтра вона вже зустріне мене зовсім по-іншому, — без сумнівів заявив Марку та Алексу, коли підійшли до нашого курсу.

«Так-так, мрій побільше», — читаю по впевненим у зворотному обличчям друзiв.

— Кирюшо, мені потрібна твоя допомога, якщо ти, звичайно, не проти, — змахуючи віями, Зарина зупинила мене від бажання послати парочку розумників далекими шляхами.

— Чого тобі, крихітко?

Начебто нормально запитав, нічого особливого. Дівчина засяяла. Всім подобається, коли називаю «крихіткою». Одна Мелісса сприйняла в штики. Ненормальна, так у всьому.

— Хочу сісти з тобою поруч на практиці. А то я зовсім заплуталася з підрахунками в таблиці формул.

Оглядаюся на підбурювачів. Тимчасово позбутися їх компанії не завадить, наслухався вже вдосталь про свій провал, тож погоджуюся без особливих роздумів.

Зара поняття поруч мала на увазі занадто буквально. Занадто тісно. Жарко. Від її муркотіння в саме вухо розслабився. Почав розмірковувати, чи не підвезти Зарину додому, як учора. Але тільки з продовженням, не відмовляючись від чашечки кави.

У пориві своїх хтивих думок провів долонею по її спині, як знак, що готовий на більше.

Зарина теж вирішила залишити свій знак. Кігтиками провела по моєму стегну на лівій нозі знизу-вгору, зачіпаючи тканину джинс.

Мене труснуло.

Та так, що ледве стримався, щоб відсунути руку, а не стукнути.

— Ну хом'як, щоб тебе!

Підскочив, відсуваючись майже до кінця ряду. Знову це нав'язливе відчуття свербіння з небезпекою для шпаги Чемпіона. Мабуть, отрута таки дiє.

— Що я зробила не так? Чому я хом'як?! — перелякана Зарина забулася і перебила викладача біля дошки.

— Я не на тебе, ти — крихітка. Заспокойся, — закінчив говорити під підозрілу тишу.

Недовгу тишу.

— Дубов Кирило, ви дуже бажаєте висловитися? — вп'явся в мене препод, а він мужик грізний, нічим не пройняти, як Аллу Семенівну, — Прошу підійти до дошки. Я теж знайду для вас питання.

І він знайшов. Півгодини довелося стирчати під прицілом викладача. Три крейди списати на формули. Розвеселити друзів до гикавки. Бачив я цих засранцiв, якi тикали в мене пальцями.

Хто, скажіть мені, винен?

Зарина? Вона так само дивилася з обожнюванням і намагалася підказувати.

Викладач? Всю бочку звалити на нього не можу.

Є тільки одна правильна відповідь:

Мелісса, я пригадаю тобі Годзіллу! Ух, як пригадаю!

Ризикувати не став. Швидко поїхав, не пропонуючи Заринi підвезти. Нехай крутиться й далі, але тільки в універі. Шпага Чемпіона налаштувалась проти чашечки кави. Дома сам собі зварю. А тим часом подумаю над наступним кроком, після якого Білянка впаде від дівочого щастя.