Роздiл 4

Мелісса

— Ви бачили? Бачили? — підстрибнула на стільці Дашка, вертячи головою, — Вони стежать за нами. І той, найвищий і брутальний шатен, вказав рукою на наш стіл. Розлютилися, що ми їх не пропустили, точно!

Я теж помітила, як компашка старшокурсників посміхаючись ведуть дискусію. Одному нахабному тигрові не смішно. Навіть не їсть, колупаючи в тарілці, і кидає на мене розлючені погляди своїх сірих очей. Не боюся я тебе. Зрозумів? Стрельнула у відповідь.

— Нормальні хлопці дівчат пропускати повинні. А цим такі слова не знайомі, — обурення так і сипалося з мене, — Вважають себе університетськими зірками. Дратують такі. Терпіти не можу парубкоподiбних.

— Проте зграйку наших однокурсниць не дратують, — кивнула Ангеліна на наступний столик за зірковою бандою, — Вони скоро зi спідниць вистрибнуть, аби їх відмітили.

Так і є. Поводяться, наче дурепи. Пронизують з обожненням сусідній стіл, поряд з яким спеціально сіли. Ловлять увагу, чим лише можна. Одна з них, Аля, просунулася стільцем впритул, і запулила в їх сторону вилку. Попала в рудого хлопця в окулярах. Швидше за все промазала. Коли він їй повернув прибор, посмішка з Алі змилася.

На загравання дівчаток банда тигра не велася. Замість цього задивлялася в нашу сторону. Боляче треба нам увага парубкоподібних. Апетит через них псується. Вдаючи, що найважливіше для мене зараз випити какао, з чашкою в руках оцінювала стіл, що не давав спокою.

Найголовніший задавака у них — жертва Годзілли. Віддала тигрові почесний титул. З ним поруч сидять теж надто ділові і всі такі із себе. Брутальний шатен виглядає похмуро, навіть коли сміється. Інший, блондин з неймовірною стрижкою в стилі хаосу, ціни собі не складе. Уявляю, скільки часу він витрачає на укладку, не то що я - хвіст накрутила і вперед.

Є ще два, не настільки гламурних: рудий в окулярах і худий. Але раз в цій зграї, значить, теж вважають себе вище за стелю. Свою парубкоподiбнiсть вони всі підтвердили офіційно, коли без дозволу зрушили нас біля каси.

— Більше не дивимося на них, — занервувала Ангеліна від підвищеної уваги іржавих зірок, — Пощастило, що вони не з нашого факультету. Перетинатися не доведеться.

— Упевнена? — з сумнівом запитала Даша, — Придивися гарненько. Раптом, хтось i сподобається. Ой, брутал тобі підморгнув.

Куди вітер подув розумію відразу.

— Дівчатка, ніхто з них не вартий програти нашу суперечку, — ну насправді, цього ще не вистачало, — Гаразд ще, заради нормального парубка ви будете мою курсову писати, — я-то точно за них не буду, — а нахаби ваших жертв вже точно не коштують. Особливо гидотний тигр. Хоч би не бачити його, якнайдовше.

Домовляємося завтра на перерві піти в буфет. Так хоч в їдальні із зірковою бандою не перетнемося. Закинула в сумку неторканий кекс, і ми скоріше втекли на наш поверх. Подалі від гордовитих усмішок, ближче до нормальних студентів.

Один із таких нормальних, до мене відразу підійшов, варто було увійти до аудиторії.

— Мелісса, ти думаєш я за тебе віддуватися буду? Один раз відпросився, і ти встигла справ натворити.

Судорожно згадую, де накосячила. Ваня, він же мій друг і напарник, любить бурчати, але тут повiяло серйозним промахом в калюжу.

— Якщо ти про те, що у мене з притулку на зміні втекли кошенята? Так я всіх знайшла. Дві години по району бігала збирала.

— Так, але ти повернула в два рази більше, — наїзди продовжилися, порахували все ж таки, — Шеф просив передати тобі "дякую". Він відучора шукає господарів віддати пропажу.

— Доки шукала одних, інші ув'язалися услід. Не кидати ж на дорозі, — виправдання пролунало безглуздо, розумію. Лише не віриться мені, що господарі знайдуться.

У нас не дуже великий притулок тварин, а поступають більше, ніж ми здатні прийняти. Ось шеф і нервує, коли бачить нових вихованців. Була б моя воля, забрала до себе додому хоч когось, але батьки проти. У мами алергія на шерсть, а тато противник шуму і безладу. Більш всього мрію забрати до себе одного улюбленчика, який з розуму зведе кого завгодно, і засмучуюсь, що нікуди.

Ваня відстав, коли почалася лекція. Тема будови хижих тварин мене розважила. Уявляла на слайдах брюнета у червоних плавках. Хихикала, прикриваючись зошитом.

— В полюванні за жертвою хижак здатний змінити маневр, підлаштовуватися і вичікувати, — викладач монотонно начитував далі, а ми все перекладали на зіркову банду.

— Справжній тигр може і здатний, але точно не жертва Годзілли, — пошепки поділилася порівнянням з подружками. — Для хитрості мізки потрібні, а не роздута самовпевненість.

Ангеліна зі мною погодилася, додавши, що і дружки такі ж. Даша не була настільки категоричною, називаючи парубкоподiбних каламутними. У її розумінні, чекати можна, чого завгодно. І я діждалася.

Ні, не спеціально! Триста років мені воно не здалося.

Після лекцій всього лише затрималася, граючи з Годзіллою. Дашка відірвала мене від талісмана курсу і потягла на вулицю.

— У наших однокурсниць немає шансів, — протягнула вона, зупиняючись, коли проходили парковку звичним маршрутом, прямуючи в бік метро.

— Ти про що? — спочатку не зрозуміла.

Простежила за її поглядом. Парочка мило щебече біля машини. Точніше, щебетання від гарненької дівчини з зачіскою каре, парубок стояв з нудьгуючим виглядом. Розчути нічого ми не могли. Але цього і не потрібно було. Парочка влізла в машину і, рушивши, швидко зникла з поля зору.

— Тепер ми знаємо, хто крихітка невгамовного тигра, — я назвала кожного своїми іменами.