Роздiл 2

Кирило

З такою швидкістю сходами я ще не літав. Сказ. Злість. Сором. Останнє мені взагалі невiдомо, і те прийшло, насміхаючись над принизливою поразкою. 

Ніщо не віщувало біди. Крихітка чекала в точності так, як і домовлялися. Батьки її у відрядженні. Невгамовний тигр випущений на волю. 

Офігенно? Авжеж, так і було, поки справа не дійшла до піку. 

Він, щоб йому, не трапився. Замість збудження почала свербіти нога. В думки лізла настирлива Білянка, так я прозвав про себе дресирувальницю хом'яка. Не тільки за блондинисте довге волосся і світленьке обличчя, без натяку на косметику, а ще тому, що так називаються метелики-шкідники. Точно, як вона: з виду мила і мухи не образить, але тільки й чекає моменту напасти. У чому я, власне, переконався. 

І чим глибше атакували спогади, тим сильніше відчував повзання лапок по тілу, лоскотання вусиків і захоплення дорогоцінної шпаги Чемпіона. Крихітка порадила сходити в лікарню. І випровадила мене якнайшвидше, наче непридатний продукт з вичерпаним терміном придатності.

Не знижуючи швидкості, помчав на стоянку. Стрибнув у свою машину і поїхав додому під рятівний душ. Треба скоріше вимити геть з голови Білянку і маленького рудого монстра. 

Десять разів себе всього намилював та змивав. А раптом хом'як і справді отруйний? Розумію, що в нормальних умовах таке неможливо. Але ж він напав на мене, де? На кафедрі ветеринарів. Хто їх знає, Айболитів. Вони в мене ніколи не викликали довіри. 

У двадцять два роки я не хочу вірити, що шпага Чемпіона вийшла з ладу. Краще вже причина буде в крихітці. Так, у ній. Теж мені «Міс універ» знайшлася. Неважливо, що вона отримала титул реально. Все одно, в ній щось лякало. З зусиллям пригадував, за що зачепитися. 

Ха! Причину знайдено. У неї тату кобри на плечі. Не даремно злими мені здалися вибиті на тілі жовті очі зміюки. Сам-то я не боюся змій, але шпазі Чемпіона видніше. Нам вона не підходить. І крапка! З іншою осічки не виникне. Даю слово невгамовного тигра. 

Сам собі придумую швидку допомогу. Відволіктися піде на користь. Кидаю клич у чат братви. Збір у студентському клубі навпроти універу не змінюємо. Саме там ми відчуваємо свою популярність в повній мірі. Ну ще б пак.

Хто вміє запалювати? Ми — королі вечірок!

Хто може встояти перед зірками тусовок і привабливістю хижакiв? Тільки баба Клава, моя сусідка. Їй одній  пофіг, який крутий сусід над нею оселився. Обкладає матом на весь під'їзд, коли заливаю її стелю, або врубаю музон для настрою серед ночі.

При вході в клуб озираюсь навкруги. Такс. Публіка вже зібралася. Дівчата тягнуть коктейлі, мило розмовляючи з подружками. Багато знайомих облич з універу. Помічають. Підморгують. Заклично тягнуть посмішки. На танцпол підтягується молодь. Малувато буде, почекаємо ще. Сьогодні я налаштований на відрив по програмі максимум. 

— Чого притихли? У засідці сидите? — підколюю дружбанів, зайнявших місця за центральним столиком. 

Місця на гальорці не для нас. 

В основному складі кращих друзів нас троє. Крім мене, профі в тусовочному життi, Марк та Алекс, засранці яких ще пошукати. Сьогодні до нас приєдналися ще двоє однокурсників - проноза Філ і провокатор Яр. 

— Дай хоч віддихатися, — відмахується Алекс, заново для мене

повторюючи: — Здоровенна дилда гналася за мною два квартали. Кричала, як різана, щоб я зупинився. 

— А ти що? — питаю і одночасно оглядаю жертву дилди.

Начебто все на місці, одяг цiлий, тільки стильна стрижка його світлого волосся перетворилося на хаос, що стирчить в різні боки.

— У самогубці не записувався. Біг стрімголов. Начебто незрозуміло, навіщо я їй потрібен, — хмикнув друг, — Закохалася і дах знесло. 

У Алекса вже не перший випадок. Замість слів співчуття, всі голосно зареготали. 

— Зараз перевіримо силу любові твоєї фанатки, — продовжуючи посміхатися, Марк схопив рюкзак Алекса, і впевнено поліз діставати вміст. 

Нічого примітного. Телефон, засоби захисту, жуйки, пара зошитів і... дві залікові книжки. Ми тут же кинулися їх відкривати. 

— Ось воно як! — радіє своїй здогадці Марк, — Ми тебе вважаємо своїм другом, гульвісою Алексом, а ти насправді відмінниця Поліна.  Давно приховуєш?

Минулого разу за Алексом гналася студентка фізкультурного інституту, коли він телефони в бібліотеці переплутав. Ледве відбили дружбана. Студентка, як назло, виявилася майстром тхеквондо, і пару технічних прийомчиків таки прилетіло.

Алекс зажурився, розуміючи причину, через яку з дилдою тепер доведеться перетнутися знову. Марк поскаржився на препода по маркетингу, яка вимагає від нього для заліку приходити на приватні уроки до неї додому.  В причину «просто підтягнути успішність» він не вірить, вважаючи, що сувора преподша домагається його - брутального красеня.

— У вас все фігня, — зупиняю скаржників. — За шкалою небезпеки зі мною не зрівняється, — так і вважаю, якщо що, — На мене сьогодні напав живий Годзилла в закритому приміщенні, — обрисовую руками в повітрі велетня.—  Ми зчепилися в жорсткій битвi, аж до зривання одягу. А потім я викинув його у вікно.

— Знову чешеш? — недовірливо простягнув Алекс, посміхаючись. Його просто минув поки улюбленець Білянки, тому і мудрує

Щодо жорсткої битви, відносилося це більше до дресирувальниці дрібного гада.  У вікно подумки я викидав хом'яка раз п'ять, поки Білянка, нарешті, відчепила заразу.

— Що пив перед цим? — дивлячись з підозрою через окуляри, поцікавився Яр.

— Та ну вас, — відвернувся від безжалісних друзів.

Не вірять, як хочуть. Я-то знаю, що Годзилла мені не привидівся, як  і його дресирувальниця. У подробиці присвячувати не беруся, обійдуться.

Навіть друзі не знають про мою фобію дрібних гризунів. А точніше: мишей, хом'яків і щурів. Спадковість тягнеться від діда, передалася батькові і далі мені. Ми - Дубовi, нічого не боїмося і не гидуємо, крім дрібних писклявих тварюк.