Роздiл 1/2

Мелісса

Годзілла від страху стрибнув ще вище, зупинившись на червоному трикутнику. Чітко посередині. Схопився за опуклість лапками й повис.

— Та я... Ти…Уб'ю-ю-ю, — загроза більше була схожою на скиглення.

Ще недавно воркотав до крихітки, а тепер завиває.

— Я годувала хом’яка. Навряд чи вкусить, — спроба заспокоїти не вдалася.

Брюнет, собі ж на користь, здається, розучився говорити. Почервонів і дихав насилу, напружено вдивляючись униз. Очевидно, вигляд хом’яка, що міцно вчепився та повис на плавках саме на тому місці, на котре так чекала крихітка, ввігнав його у ступор. Годзілла любить все червоне.

Ох-х. Завдання ускладнилось… Як мені тепер там його торкатися? Обличчя кинуло в жар і сум’яття в повному обсязі охопило мене. У мене навіть долоні змокли від напруги. Білий день, коридор університету і я - стою навпроти незнайомця з опущеними штанями, намагаючись врятувати талісман.

— Зні-май, інакше приб’ю вас обох, — переляканий тигр майже хрипіти почав. Того й дивися, знепритомніє.

Позаду себе почула як смикнули двері. Напевно, подружки виглянули, більше нікому. 

Спокійно. Я зможу, я впораюся. Іншого виходу немає. З одного боку брюнет загрожує, а з іншого, як не поверну Годзіллу — мій же факультет мене зі світу і зживе.

Налаштувавшись на сміливість, взялася за спинку Годзілли, обережно від’єднуючи лапки від випираючого бугра в середині червоних плавок.

— Ах, ну ви даєте! Очам своїм не вірю, — за спиною пролунав дзвінкий голос Ангеліни.

— Хоч би попередила, я б сфоткала, — хихикнула Дашка. Мене тут ковбасить, а їй смішно.

Подружки наблизилися, стаючи поруч. Першим поривом хотілося втекти. Зупиняло відчуття провини. Дуже вже хлопець перенервував. Гидливо морщився, побачивши милого Годзіллу в моїх руках. Застібаючи пояс, пихтів неначе паровоз. Насупив широкі брови. Навіть у такому розлюченому стані, брюнет був на диво красенем. Одні очі чого коштували, кришталево-сірі з густими віями, про які я лише мрію, коли наношу туш на свої безбарвні білі. Про те, яка в нього спортивна фігура, мені довелося переконатися не лише очима.

Боженьки. Якщо так подумати, то я обмацала його майже всього. І навіть «там»! Переляканого тигра стає шкода, ось правда. Провина ж моя, що є, то є.

Відкрила рота вибачитися, але брюнет випередив:

— До мене по-різному загравали. А ти захотіла оригінальністю взяти, так? — він помітно розсміливішав щойно збувся хом’яка.

— Навіщо мені це треба було? — щиро поцікавилася.

— Запала на мене, — ствердно видав, поважно задираючи підборіддя, — Наступного разу придумай щось простіше. Хоча-а, нi, — відмахнувся як від дрібниці, — Ти не в моєму смаку, даремно намагатися лише будеш.

У мене навіть щелепа відвисла від звинувачень у навмиснiй атаці нахаби. Вважає себе пупом землі, а сам хом’яка злякався.

— Даремно Годзілла тебе не вкусив, — заступилася Ангеліна.

З виразом обличчя, що ми три дурепи набиті, а він великий цар, заклопотаний тигр поквапився геть.

— Нічого страшного, отруту хом’як залишив там, де треба, — Дашка вирішила добити самовпевненого брюнета, вигукнувши йому навздогін. Змовчати то не про неї, тим більше з такою бурхливою фантазією.

Почув чи ні — не знаю. Крок для прискорення точно додав…