Розділ 18

Бальтазар 

― Ти здобув чиюсь кров? ― дивиться на мене з запитанням Лайон. 

Ми знову майже в тому самому складі зібрались на раду, з ними нема лиш Тора. Він вчора вночі відправився на Острови зі своєю місією. 

Затишна вітальна, напої, камін ― все спонукає до комфорту й спокою. Але мені неспокійно. Десь підсвідомо звучить тривога, попереджує про небезпеку. 

Мимоволі стискаю губи, наче хочу зберегти на них присмак Кейтлін. Палкий поцілунок не виходить з голови, а пройшло вже стільки часу.

― Ні, не здобув, ― чи не вперше обманюю свого короля. 

Це зрада, але свідомо йду на неї. Наче солодкий присмак цієї жінки відпечатався в мені, в моїй крові невидимим клеймом. І тепер я мушу її захищати усіма можливими способами, інакше й мені не жити.

Ловлю лукавий погляд Древнього. Бісить зарозумілий покидьок. Наче думки читає. Але ж ні. Тор запевнив, що наклав чудовий захист, навіть цій тварюці його не пробити. 

― Арм, ти тягнеш. Якби не знав тебе, вирішив, що саботуєш, ― дивиться з-під насупленого лоба Лайон.

Недовіра ображає. Хоч і в дечому справедлива. Та я не вірю, що Кейтлін в чомусь замішана. Проте маю непевне відчуття, що наївна зарозуміла пройдисвітка потрапила мимоволі у чиюсь підступну гру, й навіть не усвідомлює в якій вона небезпеці. 

― Я вірний тобі, мій королю, ― вперше так офіційно на наших зустрічах.

Лайон ще більш невдоволено хмуриться. 

― Навіть так? ― тягне задумливо.

― Ти звинуватив мене, наплювавши на дружбу… 

― Ситуація непроста…

― Ситуація більш ніж складна, ― погоджуюсь. Замислено розглядаю переливи світла на прозорих гранях склянки, наповненої бурштиновою рідиною. ― І зраду ти шукаєш не там де треба. 

Мимоволі кидаю погляд на Древнього. 

― Полегше, кривавий, ― гмикає у відповідь. Відпиває зі свого келиха. ― Ти сам мене зв’язав клятвою. Я служу нашому королю поки не здохну, ― демонстративно підіймає келих, наче в вітанні. 

― Як і всі з твого роду! ― не стримуюсь. Ціджу крізь зуби.  

Мені вартувало неймовірних зусиль, щоб по дещицях зібрати інформацію про рід Кайр’зир. Попри те, що залучив зв'язки ще з часів, коли був обсерватором, дізнався жалюгідно мало. Лиш знаю, що всі представники були страчені самими Древніми за якісь протизаконні діяння. Всі, окрім наймолодшого принца ― Маердана. І я таки докопаюсь до цієї таємниці. Як і до того, який зиск має з нашої угоди він сам.

На мить здається, що допік таки його. Лють зблиснула в багряних очах й була настільки сильною, що могла пробити будь-який магічний захист. 

Але Древній на диво швидко опановує себе. Посміхається єхидно, зауважуючи мою спробу вивести його ― ніхто так беззастережно не вибовкує мотиви, як людина в гніві. А його мотиви досі невідомі. В те, що підписати клятву Древнього спонукала нудьга, нізащо не повірю. 

Знову салютує келихом, наче приймає пас. 

― Зате тепер я єдиний спадкоємець, ― кривиться, демонструючи радість. ― І є ті, хто про це пам’ятає. То що кажеш з тією маленькою палкою графинею? Ти не здобув її крові? Дійсно гаряча штучка. Якби я з нею працював, моєю була б не тільки її кров…

Пекучою лавою підіймається лють. Застосував мою тактику проти мене, знав як зреагую. І мені б стриматись. Та я шиплю, стискаючи кулаки, так хочеться вмазати.

― Тільки наблизься до неї, Древній! Пошкодуєш, що не в гнилому болоті зі своїми родичами.