12.2

― Не може цього бути… ― хитає головою Тор.

Я теж дивлюсь скептично. Один з найстаріших родів Древніх, який, був свідком укладення угоди. І тепер його представник у в’язниці Лайона? Що за маячня!

― Розказуватимеш мені? ― смикає бровою.

― Якого ж біса ти тут? Що забув в Аквіланії? ― свердлю його підозрілим поглядом. Він явно щось недоговорює, проте хіба витягнеш…

― Розважався… ― шкіриться з викликом. Зуби на фоні сірої шкіри виглядають надзвичайно білосніжними. Кулак так і чешеться перерахувати їх усі.

― Та невже… ― демонстративно хрускаю пальцями.

Під час угоди я звісно відчув його кров. У ній бурлила древня магія, з присмаком в’язкої гіркоти полину, задушливої липкої патоки… Терпкий і нав'язливий смак, від якого хотілось почистити зуби і вмитись. Але й підозрювати не міг, що вона настільки древня.

― Хтось з роду ще є живий? ― несподівано порушує мовчанку Лайон. Він єдиний з нас, хто не здивований.

Древній кидає осудливий погляд.

― Гаразд, на цій стороні… ― виправляється Лайон. 

Древні безсмертні, у них ціла вічність, щоб гратись людьми. Але і їм буває нудно. Інколи вони вирішують піти за межу… А що там ніхто не знає, навіть вони…

― Нікого. Всі пішли…

― А ти що тут забув? ― виривається питання. 

Знову його єхидна провокативна усмішка.

― Ще не втратив смак до життя. І не дарма. Тут починаються справжні веселощі.

Гмикаю подумки: кому веселощі, а кому загибель. Якщо війна таки розпочнеться…

― І якщо ми вияснили, хто я такий… ― повертається до Лайона, віддає йому жартівливий поклін. ― Наказуй, мій королю, яка в мене місія.

― Місія… ― хмуриться Лайон. Встає з крісла, нервово проходиться по кімнаті. ― Ти маєш дістатись до Рітанії, до ради обсерваторів. І вийти на контакт зі своїми. Їх уже багато століть ніхто не бачив, окрім головного обсерватора та його наступників. Треба з’ясувати для чого їм Аквіланія, і чому зникає магія. Щось мені мало віриться, що причина в порушеному балансі сил, який спровокував наш вихід з союзу, як стверджують рітанці.

― Пояснення цілком логічне… ― Древній вперше за весь цей час стає серйозним.

― Але неправдиве. Я хочу знати, що потрібно Древнім. Первородний розірвав контракт. Ми підписали новий. Древніх все влаштовувало. Що пішло не так? В чому суть війни, причина, а не привід? Пожадливі плани рітанійців, що втрачають панівне положення? Але чому Древні йдуть в них на поводі?

― І ти покладаєш цю шановану місію на мене? 

― Навряд чи хтось з нас зможе з ними поспілкуватись. Тор, ― кидає погляд на менталіста. 

Той уже давно стоїть наче пришитий до стіни, склавши руки на грудях. Лише ми з Древнім сидимо: він зухвало розвалившись у кріслі, я з показною байдужістю. 

― Складемо документ, продумаємо, що можемо запропонувати островам, і ти поїдеш з таємною місією туди. Треба захистити себе з півночі. А я, теж таємно, в Маллію.  У мене великі надії на королеву Клотильду. Можливо вдасться схилити її на свій бік. Вона найбільш лояльна з країн Союзу. Подейкують, що сама хоче вийти звідти.

― Лише я лишився без роботи… ― здіймаю брови.

― Не лишився. Шпигуни. Рітанія так швидко дізнається про наші плани, що я змушений збирати вас тут, ― обводить поглядом невелику кімнату на третьому поверсі Редженсі Хейвен, ― а не в палаці. Й мені це зовсім не подобається. Шпигун занадто до нас близький. Вчора на кордоні хтось влаштував диверсію на складі з провізією. Сьогодні надійшли новини, що постачання гармат до наших оборонних рубежів відкладається на невизначений термін. В копальнях з фарліоном стався обвал. Група шахтарів загинула. З надр підійнявся газ, і на кілька тижнів видобуток зупинено. Цікава випадковість чи не так? ― обводить усіх темним поглядом. ― Хтось зриває наші плани, заважає нам готуватись до війни. А, якщо нам не буде чим годувати людей, не буде зброї, про який супротив йде мова?

― Ти справді думаєш, що буде війна? ― занепокоєно хмуриться Тор.

― Я думаю, що з великим ситим озброєним військом за спиною домовлятись з Рітанією буде набагато простіше, ― підтискає губи.