Розділ 9

З книг нарешті зняті стабілізуючі заклинання. Я зачаровано спостерігаю, як Майк сторінку за сторінкою відновлює древній рукопис і передає мені. З благоговінням роздивляюсь стародавні письмена. Вони древньою танайською, але я її чудово знаю. І вже передчуваю, як заглиблюсь у вивчення чогось нового, цікавого. Хоч магія не для мене, але вабить мене з самісінького малечку. 

Коли була малою, заздрила Джеффрі немилосердно, і чого приховувати, сподівалась, що одного разу прокинусь і відчую в собі здібності. Але чуда, звісно, не сталось. Я жінка, а жінкам не доступні таїнства Древніх. У старовірів все геть інакше, там успадковують сили незалежно від статі. Але перша магія давно втрачена, нам дісталась слабка подачка Древніх, які встановили свої жорсткі правила. Жорсткі і несправедливі. Впевнена, я точно була б кращим спадкоємцем родової сили ніж Джеф.

― А знаєш ще що цікаво… ― продовжує свою розповідь, відволікаючи мене від спогадів. На аукціон, де продавались скарби спаленої бібліотеки, Майк їздив сам. Боровся за кожен фоліант, як лев. А тепер ділиться враженнями та емоціями. Збудження від нього так і хльостає. 

Ось у цьому між нами суттєва відмінність. Ми обидвоє ходимо по лезу, але я повільно, уважно, виважено, намагаючись подолати дистанцію якомога швидше. А він ще й на одній нозі балансує, й отримує від кожного поштовху вітру якесь збочене задоволення. 

― Саме цей хотів викупити дехто, на ім'я Марі Лік ― повірений аквіланського аристократа. Я думав, ми під час торгів вчепимось одне одному в горлянку. Але я переміг!

― Звідки знаєш, що саме акавіланського! ― ігнорую його захват. Вже втомилась нагадувати, щоб був обережнішим.

― Ел, ― дивиться з докором.

Я закочую очі. Звісно ж, у Майка свої джерела інформації.

― І, що дивного?

― Фоліант майже вщент знищений, його відновити можу лише я… Принаймні, інших таких не знаю ― це по-перше. А, по-друге: у ньому описані стародавні ритуали Древніх по магії крові. Це єдиний у своєму роді рукопис. Зараз, по факту, не має цінності, бо магія крові заборонена. А проте, як ми знаємо, не для всіх.

― Гадаєш, Армстронг? ― пригадую, як цікавився нашим майстром-реставратором. В подібні збіги не вірю.

― Ну… можливо... Але не думаю, що Армстронг би діяв через підставних… Для чого йому приховувати власну особу? Всім і так відомо, на кого він працює і якою силою володіє? Ні в кого б не виникло зайвих питань, що його зацікавила подібна література.

― Ти знаєш ще когось, хто спеціалізується на магії крові?

― Жодного. І мене це якраз трохи напружує. 

― Напружує в якому плані? Якщо це, як ти стверджуєш, не Армстронг. То хто? Інших магів крові, принаймні настільки багатих та освічених, щоб брати участь в закордонному аукціоні немає. Отже, таки Армстронг. Не забувай, він цікавився твоїми послугами.

Майк підтискає губи. Мої слова цілком логічні, але йому чомусь не подобаються. 

― Що? ― не вірю власним очам. ― Тільки не кажи, що йому симпатизуєш? І через це скидаєш з рахунків.

― Ні, не симпатизую. Я не можу симпатизувати тому, хто перевершує мене в привабливості, ― комічно смикає бровами. 

У звичній манері уникає серйозної теми, переводячи все на жарт.

Трохи сердито плескаю його по передпліччю. 

― Майк. А якщо серйозно!

― Ти навіть не заперечуєш? ― жалібно супить брови. ― Не заперечуєш, що він привабливіший. То хто з нас йому симпатизує, моя прекрасна графине?

― Заперечую. Ти найпривабливіший з усіх знайомих мені чоловіків, ― поспішно виправдовую, невідомо чого червоніючи. 

― Тепер моя душа спокійна.

― Я рада, а от моя ні. Твої новини про нового мага кроваві мене трохи збентежили. Вірніше, те, для чого Армстронгу ця книга. Відчуваю, що з ним треба бути дуже обережними. 

― Це не Армстронг! Нутром відчуваю!

― Тоді хто?

― Люба, а чи відомо тобі, що магом крові може стати навіть той, хто не має магічних здібностей? Варто лиш знати потрібні ритуали…

― Хочеш сказати вони в цій книзі?

― Інакше б для чого я на неї полював? ― хитро примружується. 

― Для чого тобі це? ― відсмикую руки від фоліанта. Так, наче він може мені зашкодити.

― У кожного з нас є свої секрети, люба.

Вперто підтискаю губи. Так є… Але мій секрет ніщо в порівнянні з небезпечною магією.

― Не такі! ― заперечую.

― Впевнена?

Якусь хвилину прискіпливо дивиться мені в очі. Витримую, ні разу не відвівши погляд ― мені нема що приховувати. 

― Скажімо так: знання ― це зброя. І коли прийде час, я хочу мати всю можливу яку знайду.

Більше не жартує. Серйозно. Якесь дивне передчуття примушує занепокоїтись. Не схоже на Майка, щоб дмухав на воду. Здебільшого це мій обов’язок у нашій команді.

― Мені варто хвилюватись?

― Ні краплі, ― на обличчя знову наповзає безтурботна посмішка. ― Я знаю, що роблю. У тебе своє завдання, у мене своє. А коли закінчимо справи, на нас має чекати нове життя. Навіть, у випадку невдачі. Навіть, якщо твоя здобич раптом виявиться тобі не по зубах, ― заспокійливо опускає руку на моє плече.

― Не хочу думати про невдачу…

― Не думай, ― притискає до грудей, цілує в волосся. ― У тебе є я. І я твоя підстраховка, ― впирається підборіддям у маківку. ― Верши, богине справедливості, свій суд. І ні про ще не турбуйся…

Насуплююсь попри втішні слова. Не люблю, коли він так робить. Ніколи не знаю, на що розраховувати. Зітхаю, відсовуюсь. Збираю розкидані на стільниці аркуші, намагаючись заспокоїтись.

Майк акуратно забирає з моїх рук крихкі сторінки. Ховає в невеличкий сейф, де тримаємо важливі документи, й знову повертається до роботи. 

А я вже не можу зосередитись ні на чому іншому, хоч і намагаюсь повернутись до справ. У голові нав’язливими мухами крутяться думки про невдачу. Ніколи Майк не піддавав сумніву мою мету помститися, завжди вірив в мої сили. А тепер якісь запасні плани… При чому якими він не бажає ділитись…