Розділ 8

Елінор

Подвійне життя втомлює. Звісно, я підозрювала, що буде нелегко, але дійсність перевершила усі мої страхи. Вдень кропітка робота, ввечері світське життя графині. 

Я вже встигла відвідати театр та музей, один ранок виділила для прогулянки в центральному парку та нагадуванню про себе кільком поважним матронам. Отримала п’ять запрошень на прийоми, що влаштовуватимуться в найближчі два тижні. І несподіване повідомлення від дружини герцога Торнтона, Вів'єн, в якому вона запрошувала на вранішню прогулянку. 

Відмовляти я не хотіла, на дружину брата короля у мене були плани. Точніше на розмову з нею. Тому сьогодні я теж не йду на роботу. 

Нел сумлінно збирає мене, для чергового променаду. І я несподівано розумію, що прогулянкових суконь у мене досить мало. В ліловій я була у понеділок, сьогодні черга фіолетової. Ще залишилась сріблясто-сіра. 

― Схоже, скоро потрібно буде навідатись до мадам Жельбен, Нел, ― промовляю з зітханням. Як на мене, витрати на тисячу суконь марні та непотрібні, але статус графині зобов’язує. І я маю його підтримувати заради важливої мети. 

От коли Альберт отримує по заслузі ― відпочину та почну жити, як заманеться ― втішаю себе, накидаючи на плечі шаль. Кидаю останній погляд на дзеркало. 

― Так, їх малувато, ― киває Нел, зморщуючи носа. 

Поправляє свій очіпок і коротку пелерину на плечах. Сьогодні вона мене супроводжує на прогулянку. Й трохи нервує. Минулого разу її знайомство з рештою камеристок було напруженим. Свою роботу вона зробила, і я впевнена, що просто відмінно. Але Нел така перфекціоністка, а ще дуже невпевнена. Жалілась, що постійно відчувала себе поруч з цими манірними служницями селючкою. 

Запевняю її, що такої витонченої та вихованої камеристки немає ні в кого, і обіцяю сьогодні обов’язково поспостерігати за нею та камеристкою Вів’єн Торнтон, щоб порівняти. Я впевнена, Нел найкраща. Але маю її втішити, вона дуже старається. Чи не більше, ніж я. 

Виходимо з дому хвилина у хвилину і повільно йдемо в сторону парку. У Сен-Ажені він чудовий. Величезний, зелений. З кількома чистими ставками, в яких живуть качки. Я дуже сучила за такими прогулянками, за товстими качками, яких годуєш булкою, за повільними походжаннями без теплої накидки, яку так і норовить зірвати пронизливий вітер. 

Вів’єн помічаю відразу. Її яскраво-руде волосся пломеніє наче язики полум’я. Вона теж мене напружено виглядає й, коли показуюсь в воротах парку, привітливо махає рукою й поспішає назустріч. 

― Леді Сент-Мор… Кейтлін, вітаю. Дуже рада вас бачити! ― щиро вітає.

Присідаю в легкому привітному кніксені. Все ж переді мною герцогиня. 

― І я рада вас бачити, леді Торнтон, ― сумлінно дивлюсь в землю. 

― Вів’єн… ― мило поправляє. ― Як ми й домовлялись. 

― Вів’єн, ― м’яко посміхаюсь і випростовуюсь. 

Герцогиня відразу ж бере мене під руку. 

― Як вам столиця? ― цікавиться, захоплюючи мене алеєю вглиб парку. 

― Чудова. Я в захваті від театру. Від вистави. Такі чудові талановиті актори, такий сюжет… ― всім своїм виглядом випромінюю захоплення. 

― О, я ще не була. Але чула чимало схвальних відгуків. Ви ж про п’єсу “Серця у полоні”? Як шкода, що ви її вже бачили. Було б чудово сходити разом… ― скрушно зітхає.

Задумливо прикушую губу. Подружитись з герцогинею було б чудово. Й досить мені б допомогла. Цікаво, а я чим її привабила. У такої відомої та шанованої особи має бути чимало подруг…

― О, я з задоволенням подивлюсь її ще раз, ― запевняю. Й радію. коли обличчя Вів’єн осяває посмішка. ― Ці емоції просто неймовірні! 

П’єса мені й справді сподобалась. Проте гинути через кохання, як на мене, трохи занадто. Тим паче, коли твій коханий навіть і не думає цього робити у відповідь. Бідна наївна Ізольда дарма повірила Пагнефіку. Він собі жив далі, женився. Щоправда, назвав доньку ім’ям загиблої… але Ізольді що з того, якщо її душа вічно блукає в лабіринті прикордоння. 

― А в мене до вас… до тебе інше питання... ― вагаюсь. ― Сподіваюсь ти правильно його зрозумієш

― Звісно правильно! ― підбадьорливо стискає мої пальці. ― Що тебе цікавить?

Ми вже доходимо до першого ставка. І як тільки спускаємось нижче до води, кілька качок відразу підпливають за гостинцями. Даю знак Нел, і вона з кошика дістає булочку.

Нервово кришу її, кидаю кусень в воду.

― Альберт Кроу, ― врешті вимовляю. 

Я маю взнати про нього якомога більше. Те, яким він був п’ять років тому може дуже відрізнятись від теперішнього Альберта. Я хочу його вивчити вздовж і впоперек. Щоб бути готовою до всього.

― О… не здивована… ― розуміючи, киває. ― Він один з найбажаніших холостяків вже кілька сезонів поспіль. 

Гірко посміхаюсь. Альберт завжди вмів подобатись. Цікаво, а чого він не одружився досі… 

― То що тебе цікавить?

Ховаю серце в броню, боячись, що знову почне кровити.

― Розкажи, що трапилось з його дружиною? Не подумай, що я така… нечемна… 

― Я все розумію Кейт… ― знову стискає пальці. ― Отже, про дружину Альберта. Я її особисто не знала. Попри те, що вона була кузиною королеви, на сезон її не привозили. Відразу після пансіонату видали за Альберта. Вони кохали одне одного, наскільки я зрозуміла. Сам Альберт понад два роки носив траур, і тільки минулого року повернувся до світського життя. А ти, якщо чесно, перша, хто його зацікавив… 

― О, я не очікувала… ― шоковано кліпаю віями. ― Що, навтіь коханки не мав? ― дивуюсь і тут же затуляю долонями рота. 

Вів’єн пирхає. Сміється, хитаючи головою. 

― Принаймні, я не чула.

― А сам Альберт? Наскільки він… ― вдаю, що соромлюсь. ― Наскільки він заможній? 

― Повір, там все гаразд. Він з сім’ї відомих артефакторів. Сам дуже талановитий. Особливо в безпековій галузі. Рід Кроу з самого Бардальфа Першого займався магічною охороною палацу. Тобто він не остання людина при королі… А ще… ― набирає в груди повітря й раптово замовкає.