7.3

Після ритуалу Древнього забирають. Він виснажений, як і я. Магічні клятви це не просто кров'ю покрапати. На втримання, опанування сили, на вимовляння заклять, на концентрацію йде просто дідькова прірва енергії. А Древній ще й сам по собі на ладан дихає. Його лакей майже несе, боязко скошуючи погляд на сіру шкіру та напіврозплющені червонясті очі.

Але я впевнений, у Лайона чудові цілителі. Підлатають магічну та фізичну оболонку за лічені години, дні. Загалом, Древній скоро отримає все, що хотів. А от чи отримаємо ми…

Уже в особистому кабінеті Лайона я теж поступово оговтуюсь, з вдячністю приймаю келих з підігрітим тонізуючим напоєм, одним махом осушую. Якусь мить, заплющивши очі й відкинувши голову на спинку крісла, сиджу непорушно. Насолоджуюсь відчуттям тепла, що струменіє венами. Магічна кривава печать виявилась набагато складніша. Вбухав туди стільки сил, що можна було дощ викликати на невеличке село й примусити його не припинятись кілька днів. 

З Древніми завжди важче. Їхня кров ― джерело магії й водночас гігантська прірва, що висмоктує її. Чи не тому вони колись прийшли на наші землі ― бо у рідному світі пожирали себе самі. Скільки років ми були для них джерелом енергії? І якому ідіоту прийшло в голову поклонятись їм? Вони ще ті мерзенні хтиві тварюки. Але це теорія, домисли, спробуй я щось подібне подумати в раді союзу ― мене б живцем спалили.

― Лайон… ― несподівано чую голос Тора. Незвично нерішучий. Як правило цей ніколи не вагається. З такими то талантами. ― Відразу кажу, вірніше повторюю: мені не подобається ця ідея! Ні краплі. Я не можу почуватись в безпеці. Вів, Розі,Трістан… Ти наче забув, що було!

Розплющую очі, сідаю рівніше. Про замах на Лайона десять років тому я знаю побіжно. Яким чином тут замішана дружина Тора? 

Але той мовчить, свердлить суворим поглядом брата. Був би це хтось інший, Лайон вже давно б роздратувався. Але це Тор. Він йому не просто брат. Він у свій час замінив йому батька, хоч і сам був юнаком. 

Проте Лайон давно вже не підліток. І його зачіпає така недовіра.

― Вони в безпеці. Невже ти думаєш, що я став би їхніми життями ризикувати? Арм, заспокой його! ― звертається до мене, втомлено тре чоло. 

Попри співчуття, не можу криводушити.

― Ну, власне, і я не схвалюю цей план. Сам чудово знаєш! Але… ― повертаюсь до Тора. ― Будь певний, печатка сильна, сильніша, ніж ти можеш собі уявити. Сильніша за будь-яку, що існувала в Ласфарії. Якби я сумнівався, ніколи б не дозволив йому піти. Якби навіть був найменший шанс, що він вийде з-під контролю ― зупинив. Я знаю, що впорався, хоч і вперше проводив ритуал саме з Древнім.

Не вдаюсь в подробиці, магія крові складана наука, складна й таємнича. Вона не терпить загалу. Може тому нас так мало в Аквіланії й по всьому світу. А печать дійсно особлива. Моя, власна розробка. З домішками заклять старовірів, з закликом до стародавніх божеств. Відсьогодні не тільки моя кров її охороняє, а й потойбічний світ під владою Беатабаса, повелителя мертвих. Ціна за це була того варта. 

Тор трохи заспокоюється. Не сильно, але принаймні припиняє стріляти в Лайона палаючим поглядом. Й нарешті опускається в крісло. Досі ходив по кімнаті, як заведений, міряючи кроками килим.

― Закриймо цю тему. Це вже сталось, ― припечатує Лайон. ― Древній наш союзник і крапка! Скажи краще, що там з твоїми теоріями? 

Не скажу що не чекав цього питання.

― Сьогодні був в “Редженсі Хейвен”. Вітайте нового члена!

У своєму кріслі тихенько гмикає Тор, стримуючи смішок.

― Заздрю твоїй роботі друже! Мене примушують стирчати у відомстві! ― знущається.

Пирхаю.

― Можемо помінятись. Тобі підозрюваних приводять, я ж змушений за ними ганятись по всьому Сен-Ажені. Хоча… кухня в клубі дійсно пречудова. Я залишався на обід. Й ледь язика не проковтнув. Цей Фіцджеральд ні кралі не вихвалявся, коли стверджував, що їх кухар найкращий.

― А окрім дифірамб кухарю, щось ще буде? ― не витримує Лайон. 

― Поки нічого. Лише інтуїція. Погодьтесь, він з островів. З’явився пів року тому. Швидко доріс до впізнаваної та шанованої особи. Та ще й в такому молодому віці.

― Ел з півночі… ― виправляє Тор.

― Гаразд, майже островів! ― роздратовано махаю рукою. ― Той клятий Ешборн такий малий, що на карті не розрізниш, на самому узбережжі. Тому вважаймо, з островів. Уяви скільки йому всього відомо про нашу верхівку. Там майже весь вищий світ Сен-Ажену. А нема більш язикатих бовтунів, ніж піддаті чоловіки.

― Я його мацав ментально. Нічого не знайшов. 

― Не знайшов, не означає, що цього нема, ― підтримує Лайон.

― Гаразд. А графиня? Як можна підозрювати жінку? Її теж перевірив. Звичайні думки, ні краплі підозрілого! ― продовжує обурюватись. Видно, що симпатизує й одному, й другому.

― Мій любий друже-менталісте, ― трохи хизуючись, відкидаюсь на спинку крісла. Дуже вже хочеться втерти носа зарозумілому герцогу. ― Думки можуть обманювати. Кров ― ніколи…  І, до речі, ти дуже недооцінюєш жінок. Як і більшість з нашої братії. Їх ніхто не помічає, на них не зважають, і теж дозволяють собі чимало зайвої балаканини… До того ж, окрім леді Сент-Мор у мене ще дехто на приміті. 

― І що ти робитимеш? Часу обмаль. Нам потрібно поспішати!

― Пропонуєш мені ганятись за ними з ножем?