6.3

― Так, це традиції Півночі, ― намагаюсь здаватись незворушною. ― Я родом з Ешборна, графство Хохсбері. Чули?

На моє щастя Армстронг заперечливо хитає головою. 

Про Ешборн дійсно мало хто чув. Тим паче зараз, коли від містечка залишилась лише половина. Правду кажучи, воно занепадало. А нам це було тільки на руку. Елайджу Фіцджеральда там ніхто ніколи не бачив, а хто бачив і знав, або спочиває на міському кладовищі, або давно виїхав за межі Ешборна. Родовий маєток давно перетворився на руїни, та й сам Елайджа був молодшим з синів і ніколи не претендував на спадщину. Про нього щасливо забули навіть найближчі родичі, яких теж лишилось не багато, та ще й розкидані по всій Аквіланії.

Підсовую йому блюдечко.

― Це фірмовий напій нашого клубу. Спробуйте! ― навіть пишаюсь собою. Голос рівний рівнісінький, а руки не тремтять.

Смикає кутиком рота. За моїм прикладом кидає скибочку в чай. Темно-коричний напій відразу набуває приємного, брунатного відтінку. Внутрішньо посміхаюсь, берусь повільно розмішувати цукор.

― То все ж, що вас привело? Які питання хвилюють? ― спокійно відкладаю ложечку на блюдце. ― За звичай у нас цими справами керує мій партнер, Майкл Моріс. Тому навіть не знаю, чи зможу вам достатньо якісно презентувати усю картину.

― Мене влаштує ваша характеристика, ― багатозначно смикає бровами. Відсьорбує зі своєї чашки. Нічого не говорить, але дає зрозуміти, що зацінив напій.

― Гаразд, ― й собі відпиваю. Нерви нарешті вгамовуються. Це просто клієнт, просто відвідувач. На його місці міг бути будь-хто. Мені ж не вперше вести подібні бесіди. ― Кожен член клубу платить сталий членський внесок у розмірі ста соверенів одноразово. Та щорічний у розмірі п’ятдесяти…

― Не дешево… ― коментує з дивною інтонацією.

До неї я теж звикла. Багатії не люблять розлучатись з грошима.

Знизую плечима.

― Так. Але й те що ми забезпечуємо нашим клієнтам варте кожнісінького пенні.

― Наприклад?

― Чудова кухня. До речі, ви можете спробувати, Шарль до дванадцяти має презентувати страви на обід, ― так і знала, що не дарма поквапила з обідом. ― Наш кухар закінчив Жительську академію. Довгий час працював у самому Жителі та інших великих містах Маллії та Аквіланії. Був шеф-кухарем у найкращих ресторанах. Його майстерність та талант по праву вважаються одними з найдостойніших у Сен-Ажені. У нас чимала бібліотека. Вона поповнюється старовинними книгами та сучасними журналами. Мій партер саме зараз відправився в порт, щоб проконтролювати прибуття та вивантаження нашого чергового отримання. Ми замовили унікальні видання часів Перших Поселень. Вони мають ось-ось прибути з Танаю.

― Як цікаво… ― схиляє голову набік.

Відхиляється на спинку крісла. Дійсно почуває себе господарем. Але господар тут я, й хай мене Древні поберуть, але не дозволю йому себе продавити. Начхати на титул. В Редженсі Хейвен господар один, і всі живуть за його правилами. 

― Тамтешня столична бібліотека постраждала від пожежі. Численні книги втрачені. Ми викупили майже всі понівечені фоліанти, від яких відмовився Танай.

― Але що ви з ними робитимете? ― вперше на його обличчі нудьга змінюється гострою цікавістю.

― Відновимо.

― Відновите?

― Ми маємо вихід на чудових, просто незрівнянних майстрів, ― поблажливо посміхаюсь, саму крапельку красуюсь. Виходом на незрівнянних майстрів шифрую талант Майка. Він справжнісінький самородок, ні на грам не перебільшую. Тільки от знав би хтось про його багатонапрямну магію… Навіть аристократи мають лиш один якийсь магічний талант: ілюзії, ментальна магія, стихії чи цілительство. А у Майка вони всі. Чомусь… І це захоплює, але й лякає. Хто зна, що витворять з ним сильні світу цього, коли дізнаються про таку протиприродну особливість. ― Вони запевнили, що впораються.

― Поділитесь контактами? ― зацікавлено нахиляється вперед.

Розводжу руками.

― На жаль, не можу. Комерційна таємниця. Хіба що ви питаєте від імені його величності.

― Я запитую від свого імені.

― Тоді вибачте, ― знизую плечима. 

Розчаровано виблискує очима. Знову не вдалось прогнути? Що ж, співчуваю…

― Що ще? ― суворіше.

― Розваги, дискусії, гарна випивка, більярд, ігри. Наш клуб розважить будь-кого з будь-яким смаком і на найвищому рівні. До того ж ми забезпечуємо цілковиту приватність. Те, що діється за стінами Редженсі Хейвен ніколи не стане доступне загалу. Усі члени підписують документ. Повірте, в планах ще багато змін, інновацій. На третьому поверсі плануються усамітнені кімнати для відпочинку, готель, зали для тісно кола учасників, ― говорю про плани, а кошторис німим докором дивиться на мене. Ну, що ж тепер матиму ще один аргумент. Майк не відвертиться. ― Якщо ви приватно хочете обговорити з кимось справи, можете розраховувати на нас. Магічно захищені від прослуховувань кімнати, безпека та охорона. Все це є у нас.

Хоч характерний аристократичний знудьгований вираз і вертається на його обличчя, бачу, що вражений. Вони всі вражені. Але де ж це визнати перед простим баронетом! 

― Це… м-м-м… ― підбирає слова. ― Досить достойно.

― Так, ― хитро посміхаюсь. ― То невже сто соверенів за це забагато? Гадаю, якщо хочеш мати якість, варто за неї платити. Звісно, є ще кілька інших, хороших закладів… Дешевших…

― Але ваш найкращий.

― Так, ― без зайвої скромності. Нам є чим пишатись.

― Чув, серед ваших членів є навіть король.

Смикаю кутиком рота. Перевірити мене вирішив. Та я на таких вивертах собаку з’їла.

― Ми не маємо права розголошувати особистості інших учасників, ― твердо промовляю звичну фразу. 

Схвально киває.

― Гаразд. Я згоден. Де можу оформити усі папери? 

― Джуліан вас проведе та займеться усіма документами, ― ледь стримуюсь, щоб не зітхнути полегшено. 

― Було приємно познайомитись, лорде Фіцджеральд, ― підіймається.

Я встаю також.